tag:blogger.com,1999:blog-31637046638430378272024-03-05T15:50:37.581-08:00історія середніх віківAnonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comBlogger43125tag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-84847196609297454892015-06-05T02:30:00.002-07:002017-02-11T23:03:32.374-08:00Контрольні питання курсу<br />
<br />
І.Характеристика феодального способу виробництва.<br />
<br />
3.Господарство, община та організація управління в стародавніх германців за даними Цезаря, Тацита і археологічних пам'яток.<br />
4.Місце середньовіччя в європейській цивілізації.<br />
5.Письмові джерела з історії середньовічної Європи.<br />
6.Господарство, землекористування та форми власності на землю у<br />
франків в У І ст. Виникнення алоду.<br />
<br />
10.Формування класу феодально залежного селянства у Франкській держа¬ві Каролінзької епохи.<br />
11.Крупне феодальне помістя у Франкській державі Каролінзької епохи.<br />
<br />
<br />
І5.Королівства вестготів і бургундів на території римської Галії.<br />
І6.Гунни і Західна Римська імперія. Переворот Одоакра. Остготи в Італії.<br />
17.Правління імператора Юстиніана у Візантії.<br />
18.Народження Візантії.<br />
<br />
20.Церква у ранній Візантії. Система державного управління.<br />
21.Відносини Візантії з Київською Руссю в ІХ-ХІ ст.<br />
22.Візантійське село за "Землеробським законом".<br />
<br />
24.Виникнення королівства франків. Християнізація франків. Хлодвіг.<br />
25.Криза королівської впади у франків і зростання ролі майордомів.<br />
26.Франки в часи правління Карла Мартелла і Піпіна Короткого.<br />
27.Імператор Карл Великий.<br />
28.Судово-адміністративна влада франків в епоху Каролінгів. Роль імунітету і васалітету.<br />
29.Розклад імперії Карла Великого.<br />
<br />
31.Суспільний устрій і соціальна структура англосаксонського королівства в УІІ-Х ст.<br />
32.Виникнення середньовічних міст в Європі.<br />
ЗЗ. Боротьба міст з сеньйорами та її наслідки.<br />
34.Організація і характер виробничого процесу в середньовічних містах.<br />
Економічна політика цехів в ХІУ-ХУ ст.<br />
35. Торгівля в середньовічному місті. Кредитна і банківська справа.<br />
36.Причини хрестових походів. Перший хрестовий похід.<br />
37. Хрестові походи XIІ-XIIІ ст. та їх наслідки.<br />
З6.Держави хрестоносців на Близькому Сході.<br />
39.Соціально-економічний розвиток Франції в ХІІІ-ХІУ ст. Процес ліквідації серважу та його наслідки.<br />
40.Жакерія. Повстання в Парижі І356-І358рр. та його зв’язок з повстанням селян.<br />
41.Франція в Столітній війні. Ослаблення королівської влади. Міжусобні<br />
війни.<br />
42.Реформи Карла УІІ. Завершення політичного об’єднання Франції в другій половині ХУ ст.<br />
43.Виникнення Генеральних штатів, їх структура та функції. Характеристика станової монархії у Франції.<br />
44.Норманське завоювання Англії. "Книга Страшного суду".<br />
45.Генріх II Плантагенет та його реформи.<br />
<br />
47.Прихід до влади Тюдорів.<br />
48.3агарбницькі війни англійської корони в Уельсі, Шотландії та Ірландії.<br />
49.Англія в Столітній війні.<br />
50."Велика хартія вольностей".<br />
51.Виникнення англійського парламенту, його функції. Особливості станової монархії в Англії.<br />
52.Англійське село в ХІУ ст. Повстання Уота Тайлера.<br />
53.Війна Червоної і Білої троянд в Англії.<br />
54.Італійська політика німецьких імператорів.<br />
<br />
57. "Золота булла". Політична роздробленість Німеччини в ХІУ-ХУ ст.<br />
58.Боротьба зі скандинавським вторгненням англосаксів (кінець УІІІ- -<br />
середина ХІ ст.)<br />
59.Лангобарди в Паннонії. Лангобардське королівство в Італії.<br />
60.Господарство і соціальна структура лангобардського суспільства за<br />
едиктом Ротарі.<br />
61.Відносини власності, королівська і судова влада у лангобардів за<br />
едиктом Ротарі.<br />
62.Мусульманська Іспанія.<br />
63.Розвиток італійських міст в ХІУ-ХУ ст. Міста-держави та політична<br />
боротьба в них. Повстання чомпі у Флоренції.<br />
<br />
66.Ранньовізантійське місто і село. Повстання "Ніка".<br />
66.УІІ ст. в історії Візантії.<br />
67.Політичний і економічний розвиток Південної Італії в Х-ХІУ ст.<br />
68. Реконкіста та її основні етапи.<br />
69.Економічний і політичний розвиток окремих королівств на Піренеях.<br />
Утворення єдиної Іспанської держави.<br />
<br />
7І.Візантія у УІІІ ст. Іконоборський рух.<br />
<br />
73.3міцнення і розвиток феодального ладу у Візантії в ІХ-ХІ ст. Зміни<br />
в аграрному ладі.<br />
74.Ремесло і торгівля у Візантії в ІХ-ХІ ст. Держава і церква.<br />
<br />
76.Прихід до влади Капетінгів. Початок об’єднання Франції.<br />
<br />
<br />
80.Виникнення єдиної німецької держави. Церковна політика Оттонів.<br />
<br />
82.Візантія в другій половині ХІІІ-ХІУ ст.<br />
83.Турецькі завоювання на Балканах. Падіння Константинополя.<br />
84. "Священна Римська імперія" в ХІІ-ХІІІ ст.<br />
85.Укріплення королівської влади у Франції в XIII- на початку ХІУ ст.<br />
<br />
88.Середньовічні єресі.<br />
89.Візантія в епоху правління Комнінів.<br />
90.Каролінзьке відродження та його характер.<br />
91.Університети в середні віки.<br />
93.Розвиток наукових знань в У-ХІУ ст.<br />
93.Героїчний епос середньовіччя.<br />
94. Рицарська література.<br />
95.Міська література. Міський театр.<br />
96. Романське мистецтво і архітектура.<br />
97.Готична архітектура і скульптура.<br />
98.Культура Візантії в ранньому середньовіччі.<br />
99.Розквіт культури Візантії в ІХ-ХІІ ст.<br />
<br />
<br />
105.Загибель Візантії під ударами хрестоносців. Нікейська імперія.<br />
106.Церква в ранньому середньовіччі.<br />
107.Церква в ХІ-ХІІІ ст. Зростання папської влади. Монастирі і чернечі ордени.<br />
І08.Церква в ХІУ-ХУ ст.<br />
І09.Середньовічний живопис. Книжкова мініатюра.<br />
<div>
<br /></div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-85093181794594751842015-05-17T22:29:00.004-07:002016-07-10T03:37:37.712-07:00<div dir="ltr" style="text-align: left;" trbidi="on">
<span style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;"> </span><span style="color: #252525; font-family: sans-serif;"><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">Середньовіччя — епоха в історії Європи, що охоплює понад тисячу років. Початком Середніх віків прийнято вважати 476 p., коли вождь германців Одоакр переміг останнього римського імператора Ромула Августула. Епоха Середньовіччя закінчилася в 1492 р. відкриттям Америки.</span></span><br />
<span style="color: #252525; font-family: sans-serif;"><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">===</span></span><br />
Середньові́ччя — період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець 15 століття — початок 16 століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).<br />
<br />
Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500-1500 років тому незалежно від регіону та специфіки.<br />
===<br />
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%87%D1%87%D1%8F">середньовіччя</a><br />
<br />
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F">Ри́мська імпе́рія</a></div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-75368535060089713812015-05-17T12:59:00.001-07:002017-02-03T10:52:58.399-08:00І09.Середньовічний живопис. Книжкова мініатюра.<!-- admitad.banner: bd63ad9ec06a30f15fb916525dc3e8 Aliexpress INT -->
<a target="_blank" rel="nofollow" href="https://alitems.com/g/bd63ad9ec06a30f15fb916525dc3e8/?i=4"><img width="500" height="300" border="0" src="https://alitems.com/b/bd63ad9ec06a30f15fb916525dc3e8/" alt="Aliexpress INT"/></a>
<!-- /admitad.banner --><div dir="ltr" style="text-align: left;" trbidi="on">
<b>І09.Середньовічний живопис. Книжкова мініатюра.</b><br />
===<br />
Середньовічний живопис<br />
<br />
В епоху середньовіччя живопис став одним з<br />
<br />
найголовніших видів мистецтв. Зміни в житті суспільства<br />
<br />
й нові технічні приймання дали художникам можливість<br />
<br />
створювати реалістичні, пронизані глибоким гуманізмом<br />
<br />
добутку, яким було призначено зробити справжню<br />
<br />
революцію в західноєвропейському мистецтві.<br />
На заході романської епохи живопису приділялася<br />
<br />
другорядна роль малярства. Але із приходом XIII<br />
<br />
сторіччя почався стрімкий розвиток європейської<br />
<br />
цивілізації, що відкрило перед художниками нові<br />
<br />
перспективи. Палаци й замки вищої знаті прикрашалися з<br />
<br />
небаченим раніше пишнотою, бурхливо розросталися<br />
<br />
Париж, Прага, Лондон, міста Італії й Фландрії. Усі нових<br />
<br />
полотен - спочатку лише на релігійні сюжети - жадали не<br />
<br />
тільки аристократи й служителі церкви, але й заможні<br />
<br />
городяни. З поширенням грамотності зростав і попит на<br />
<br />
літературу світського змісту. Кращі зразки книжкового<br />
<br />
мистецтва, багато оформлені мініатюрами, призначали<br />
<br />
для королів і князів і створювалися не тільки в<br />
<br />
монастирях, але й професійними художниками, що мали<br />
<br />
власні майстерні. Незважаючи на досить низьке суспільне<br />
<br />
становище при житті, імена багатьох художників і їх<br />
<br />
біографії стали надбанням історії.<br />
<br />
Нові можливості<br />
<br />
Новому відношенню до живопису сприяв і цілий ряд<br />
<br />
релігійних нововведень. На початку XIII століття церковні<br />
<br />
вівтарі прикрасив запрестольний образ, на тлі якого<br />
<br />
велися богослужіння. Він нерідко складався із двох<br />
<br />
(диптих), трьох (триптих) і більш стулок, але описував<br />
<br />
єдину групу персонажів або сцену. Особливою<br />
<br />
популярністю користувалося зображення донатора<br />
<br />
(особи, що оплатила виготовлення вівтарного образа его<br />
<br />
церкви, що й пожертвувала), якого його святий заступник<br />
<br />
представляє Мадонні. Ставлячи перед художником<br />
<br />
складні творчі завдання, вівтарний образ у той же час<br />
<br />
відкривав нові широкі можливості для самовираження<br />
<br />
при оформленні вівтарного простору, якому належало<br />
<br />
стати предметом головної уваги й релігійних почуттів<br />
<br />
пастви.<br />
Настав і розквіт настінного живопису - почасти в<br />
<br />
результаті посилення заснованого св. Франциском<br />
<br />
Ассизским ордена францисканців, для якого будувалася<br />
<br />
все більша кількість церков. Найбільш підходящим<br />
<br />
способом їх прикраси виявився живопис, тому що<br />
<br />
створення мозаїки або вимагало багато часу, або<br />
<br />
вважалося недозволенною розкішшю для ордена, що<br />
<br />
сповідував бідність і смиренність<br />
<br />
Сильний вплив на подальшу долю живопису виявило<br />
<br />
життя й діяльність самого св. Франциска Ассизского<br />
<br />
(1182-1226). Щира любов святого до миру живої природи<br />
<br />
допомогла його сучасникам усвідомити красу земного<br />
<br />
буття, і з XIII століття в середньовічному живописі<br />
<br />
домінував новий погляд на мир. Відтепер художники, не<br />
<br />
відмовляючись від релігійної тематики, з явним<br />
<br />
задоволенням зображували матеріальний світ і творили в<br />
<br />
новій реалістичній і гуманістичній манері<br />
<br />
Поклоніння глибоке людяному образу Мадонни також<br />
<br />
виявив потужний гуманістичний вплив на релігію, а через<br />
<br />
неї й на мистецтво, де ці сюжети постійно<br />
<br />
використовувалися.<br />
<br />
=<br />
До кінця XIV століття живописці, що працювали при<br />
<br />
дворах європейських владик, створили більш-менш<br />
<br />
єдиний стиль живопису, який часто називають<br />
<br />
міжнародною готикою. Відбиваючи витончену, далеку від<br />
<br />
реального життя атмосферу придворного побуту, їх<br />
<br />
добутки відрізнялися скоріше вишуканістю й<br />
<br />
витонченістю, ніж внутрішньою силою. Персонажам<br />
<br />
надавалися витончені пози, і хоча перспектива найчастіше<br />
<br />
позначалася лише натяком, дрібні деталі антуражу<br />
<br />
виписувалися з ювелірною точністю.<br />
Усі ці риси з особливою яскравістю проявлялися в<br />
<br />
прикрашених мініатюрами манускриптах, виготовлених<br />
<br />
на замовлення можновладних сімейств. Найвідомішими<br />
<br />
майстрами цього жанру були Поль Лимбург і двоє його<br />
<br />
братів, які, проробивши всього 16 років (1400-16),<br />
<br />
раптово зникли з історичної сцени. Їхнім заступником і<br />
<br />
замовником був видатний колекціонер і цінитель творів<br />
<br />
мистецтва тієї епохи герцог Жан Беррийский, молодший<br />
<br />
брат французького короля Карла V. Його ім'я прославила<br />
<br />
книга, що вошедшая в історію за назвою "Чудовий<br />
<br />
часослов герцога Беррийского". "Часослов" зобов'язаний<br />
<br />
своєю славою чудовим мініатюрам, створеним для нього<br />
<br />
братами Лимбургами. Даний добуток, що став справжнім<br />
<br />
вінцем їх творчості, залишилося в 1416 г. незавершеним,<br />
<br />
але до нас дійшли 12 знаменитих мініатюр на тему пір<br />
<br />
року. На них зображені сцени сівби, жнива або<br />
<br />
полювання, присвячені до того або іншому сезону</div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-7050537723130932482015-05-17T12:03:00.002-07:002015-05-17T12:03:30.595-07:00<b>107.Церква в ХІ-ХІІІ ст. Зростання папської влади. Монастирі і чернечі ордени.</b><br />
===<br />
Релігія та церква в середньовічній Європі в ХІ–ХV ст.<br />
<br />
Наприкінці ХІ ст. папи вже користувалися таким впливом<br />
<br />
у суспільстві, що підняли цілу Європу на війну проти<br />
<br />
іновірців — мусульман. Ця війна отримала назву<br />
<br />
хрестових походів, адже відбувалася під гаслом боротьби<br />
<br />
за визволення Гробу Господнього і Святої Землі від<br />
<br />
«невірних». Основними причинами хрестових походів<br />
<br />
були: прагнення католицької церкви поширити свій вплив<br />
<br />
на Схід, звільнити Святу Землю від турків-сельджуків,<br />
<br />
збільшити прибутки церкви; королі й вища знать<br />
<br />
сподівалися знайти нові володіння та підданих; дрібні<br />
<br />
лицарі сподівалися здобути багатства і землеволодіння;<br />
<br />
селяни прагнули отримати свободу і землю; купецтво<br />
<br />
сподівалося на збагачення через встановлення нових<br />
<br />
торговельних зв’язків зі Сходом. Приводом хрестових<br />
<br />
походів став виступ папи Римського Урбана ІІ у Клермоні<br />
<br />
із закликом до визволення Святої Землі з-під влади<br />
<br />
невірних. Усього з 1096 р. до 1291 р. історики<br />
<br />
нараховують вісім великих хрестових походів, які забрали<br />
<br />
життя сотень тисяч людей та принесли колосальні збитки<br />
<br />
й руйнації, змінили міжнародну обстановку в<br />
<br />
Середземноморському басейні. Вони підвели до загибелі<br />
<br />
Візантію та посилили вплив Венеції і Франції.<br />
<br />
<br />
У період середньовіччя виникли чернечі ордени<br />
<br />
бенедиктинців, бернардинців, францисканців,<br />
<br />
домініканців, у період хрестових походів — духовно-<br />
<br />
лицарські ордени: госпітальєрів, тамплієрів і тевтонців.<br />
<br />
Кожен орден мав свій устав — правила, за якими мали<br />
<br />
жити монахи. Керувати орденом мав великий магістр чи<br />
<br />
генерал, якого вибирало духовенство і затверджував папа.<br />
<br />
Діяльність орденів була різноманітною. Монахи ордену<br />
<br />
бенедиктинців заклали виноградники в Бургундії. Члени<br />
<br />
ордену францисканців боролися проти єретиків.<br />
<br />
Домініканці насаджували католицизм, працювали в<br />
<br />
університетах. Орден госпітальєрів заснував притулок для<br />
<br />
бідних і хворих. Тевтонський орден створив власну<br />
<br />
державу, яку назвали Пруссією.<br />
<br />
<br />
Ченці привчили європейців до споживання персиків,<br />
<br />
яблук, слив та інших фруктів; познайомили з новими<br />
<br />
городніми культурами і лікарськими рослинами,<br />
<br />
винайшли пасічництво, шампанське вино, започаткували<br />
<br />
європейське шовківництво.<br />
<br />
<br />
У ХІІ–ХІІІ ст. папство стає дуже могутнім і незалежним<br />
<br />
від світської влади. Саме папи були ініціаторами<br />
<br />
хрестових походів. Папа Інокентій ІІІ у ХІІІ ст. відлучив<br />
<br />
від церкви трьох королів: німецького, французького та<br />
<br />
англійського. Папи сприяли вигнанню арабів з Іспанії,<br />
<br />
підтримали наступ німецьких лицарів на слов’ян і<br />
<br />
прибалтів. Зусиллями пап розпалася на окремі князівства<br />
<br />
німецька держава — Священна Римська імперія. Папи і<br />
<br />
церква збагачувалися за рахунок особливого податку —<br />
<br />
десятини, який стягували з усього населення, а також із<br />
<br />
продажу грамот про прощення гріхів — індульгенцій —<br />
<br />
та церковних посад.<br />
<br />
<br />
Церква в середні віки стала дуже багатою. Папа,<br />
<br />
кардинали, єпископи, абати та інші князі церкви купалися<br />
<br />
в розкоші, мирян же закликали жити в бідності. Ця<br />
<br />
невідповідність викликала в багатьох протест. Люди<br />
<br />
пропонували своє довільне тлумачення біблійних<br />
<br />
сюжетів, вимагали, щоб духовенство відмовилося від<br />
<br />
десятин, земельних володінь і багатств. Церква такі<br />
<br />
тлумачення вважала єретичними, тому засуджувала їх на<br />
<br />
церковних соборах. Прихильників таких ідей — єретиків<br />
<br />
— публічно спалювали на вогнищах, відлучали від<br />
<br />
церкви. У ХІІІ ст. був заснований особливий церковний<br />
<br />
суд, який розглядав справи єресі, — інквізиція. Проте<br />
<br />
полум’я єретичних рухів погасити церкві не вдалося.<br />
<br />
<br />
У ХІV–ХV ст. королівська влада в європейських державах<br />
<br />
ставала необмеженою і перебирала від пап контроль над<br />
<br />
місцевою церквою. Французький король Філіп ІV<br />
<br />
Красивий навіть переніс папський маєток із Рима до<br />
<br />
французького міста Авіньйон і перетворив папу на свого<br />
<br />
васала. «Авіньйонський полон» тривав 70 років (1309–<br />
<br />
1378). На схилі середньовіччя папство занепадало.<br />
===<br />
===<br />
<br />
<i>"Церква як носій суверенної влади" У своїх власних </i><br />
<i><br /></i>
<i>справах Церква завжди виборювала право автономії від </i><br />
<i><br /></i>
<i>світської влади. Процес повного виходу з під влади </i><br />
<i><br /></i>
<i>імператорів не завершився у середньовіччі, проте у </i><br />
<i><br /></i>
<i>Високих середніх віках (XI-ХІІІст.) Церква-держава могла </i><br />
<i><br /></i>
<i>приймати достатньо самостійні рішення не тільки щодо </i><br />
<i><br /></i>
<i>кліру чи то звичайних християн, але й по відношенню до </i><br />
<i><br /></i>
<i>інших феодалів. На землях, що належали Церкві на праві </i><br />
<i><br /></i>
<i>власності, Папи та єпископи здійснювали автономну </i><br />
<i><br /></i>
<i>владу як звичайні феодали. Влада Папи над всією </i><br />
<i><br /></i>
<i>церковною структурою відрізнялась верховенством, </i><br />
<i><br /></i>
<i>тобто всі рішення Папа приймав особисто, здебільшого </i><br />
<i><br /></i>
<i>не враховуючи політику окремих кліриків чи то світських </i><br />
<i><br /></i>
<i>володарів, навіть наймогутніших як на ті часи. Фактично, </i><br />
<i><br /></i>
<i>за винятком періодів церковних Соборів, Папа здійснював </i><br />
<i><br /></i>
<i>управління всією діяльністю Церкви, і був єдиним </i><br />
<i><br /></i>
<i>джерелом її влади, здатним реально впливати на суспільні </i><br />
<i><br /></i>
<i>відносини в межах всього християнського світу.</i><br />
<i><br /></i>
<i>Особливе місце посідала Церква у класичних феодальних </i><br />
<i><br /></i>
<i>сюзерен-васальних відносинах. У християнізованому світі </i><br />
<i><br /></i>
<i>ХІ-ХІІІ століть майже кожен феодал в силу належності </i><br />
<i><br /></i>
<i>населення його земель до християнської Церкви, сам </i><br />
<i><br /></i>
<i>ставав її васалом. І ця залежність не лише не відрізнялась </i><br />
<i><br /></i>
<i>від класичної схеми феодальної влади, але й давала </i><br />
<i><br /></i>
<i>васалу можливість зміцнити свої політичні позиції, </i><br />
<i><br /></i>
<i>спираючись на духовну доктрину та підтримку Пап. Отож </i><br />
<i><br /></i>
<i>вірних васалів у Церкви-держави було більше, аніж у </i><br />
<i><br /></i>
<i>наймогутнішого на той час феодала.</i><br />
<i><br /></i>
<i>"Церква як правотворца та просвітницька </i><br />
<i><br /></i>
<i>структура.”Відомий американський футуролог Олвін </i><br />
<i><br /></i>
<i>Тоффлер якось зазначив, що в середньовіччі Церква </i><br />
<i><br /></i>
<i>виконувала функцію засобу масової інформації, сприяючи </i><br />
<i><br /></i>
<i>поширенню знань при відсутності інших альтернатів. З </i><br />
<i><br /></i>
<i>цим твердженням важко не погодитися, оскільки:</i><br />
<i><br /></i>
<i>1.У церковній структурі працювали найосвіченіші люди </i><br />
<i><br /></i>
<i>того часу що створили не лише досконалу церковну </i><br />
<i><br /></i>
<i>ідеологію, але й канонічне право, заклали основи </i><br />
<i><br /></i>
<i>християнської правової та політичної теорії.</i><br />
<i><br /></i>
<i>2.Лише Церква могла поширити свою ідеологію, а разом з </i><br />
<i><br /></i>
<i>нею і наукову інформацію на територію всього </i><br />
<i><br /></i>
<i>християнського світу з посередництвом церковної </i><br />
<i><br /></i>
<i>структури, а також через викладачів середньовічних </i><br />
<i><br /></i>
<i>університетів, що також були пов’язані із церковною </i><br />
<i><br /></i>
<i>діяльністю.</i><br />
<i><br /></i>
<i>3. Тривалий час уся книжкова справа в межах пост-</i><br />
<i><br /></i>
<i>Римського світу розвивалась (а отже і перебувала під </i><br />
<i><br /></i>
<i>контролем) монастирсько-церковної системи.</i><br />
<i><br /></i>
<i>4. Церква у своїй діяльності не лише спиралась на </i><br />
<i><br /></i>
<i>християнську ідеологію, але й відкривала світу </i><br />
<i><br /></i>
<i>дохристиянську культуру та традицію, попередньо </i><br />
<i><br /></i>
<i>адаптувавши її до потреб християнства. У такий спосіб </i><br />
<i><br /></i>
<i>відбулася рецепція римського права та повернення </i><br />
<i><br /></i>
<i>Аристотеля в науку середніх віків.</i><br />
<i><br /></i>
<i>Особливе становище Церкви в феодальному суспільстві, а </i><br />
<i><br /></i>
<i>також характер її взаємодії із середньовічною </i><br />
<i><br /></i>
<i>сакралізованою державою вплинуло на розвиток </i><br />
<i><br /></i>
<i>політико-правової системи середніх віків, а також в </i><br />
<i><br /></i>
<i>значній мірі підготувало теорію та практику для правових </i><br />
<i><br /></i>
<i>систем сучасності. Саме тому дослідження </i><br />
<i><br /></i>
<i>середньовічної Церкви-держави може допомогти </i><br />
<i><br /></i>
<i>глибшому розуміннію теорії та історії держави та права.</i>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-8348532932516645772015-05-17T11:46:00.006-07:002015-05-17T11:46:54.278-07:00<b>105.Загибель Візантії під ударами хрестоносців. Нікейська імперія.</b><br />
===<br />
Серед причин загибелі Візантії історики називають<br />
<br />
безперервні виснажливі війни, а також занепад міст,<br />
<br />
ремесел і торгівлі, зубожіння селянства. Країна також<br />
<br />
переживала політичну роздробленість, яка була<br />
<br />
неминучим наслідком феодалізації суспільства.<br />
<br />
<br />
===<br />
Турецьке завоювання нанесло важкий удар розвитку<br />
<br />
культури народів, що населяли Візантійську імперію.<br />
<br />
Однак, незважаючи на жорстоке придушення турецькими<br />
<br />
феодалами цієї високої і своєрідної культури, вона<br />
<br />
продовжувала розвиватися серед греків і не втратила<br />
<br />
своєї самобутності навіть в умовах панування<br />
<br />
Османського держави.<br />
===<br />
<br />
До початку XIII в. загальний соціальний і<br />
<br />
внутрішньополітичну кризу Візантії зробив її положення<br />
<br />
нестійким. Ослабленню імперії сприяла агресивна<br />
<br />
зовнішня політика римського папства, Венеціанської<br />
<br />
республіки і потужне загальноєвропейський рух<br />
<br />
хрестових походів. Під час IV хрестового походу<br />
<br />
лицарські армії розгромили Константинополь і залишки<br />
<br />
єдиних володінь візантійських імператорів.<br />
За описом сучасника, «коли Константинополь був узятий<br />
<br />
латинянами, сталося так, що держава ромеїв, як вантажне<br />
<br />
судно, підхоплене злими вітрами і хвилями, розкололася<br />
<br />
на безліч дрібних частин, і кожен вхопив один - одну,<br />
<br />
другий - іншу частину ». Після розгрому 1204 на місці<br />
<br />
Візантійської імперії склалося кілька відокремлених<br />
<br />
держав.<br />
<br />
Центральна частина увійшла в Латинську імперію. У ній<br />
<br />
взяли владу керівники лицарських західних ополчень, а<br />
<br />
реально основні багатства і значна частина території<br />
<br />
перейшли під управління Венеції. З часом, підкорившись<br />
<br />
перенесеним із заходу феодальним порядкам, Латинська<br />
<br />
імперія розкололася на кілька феодальних сеньйорів, які<br />
<br />
стали здобиччю навколишніх держав. Найбільш великим<br />
<br />
залишком Візантії стало Нікейському царство. У ньому<br />
<br />
були збережені державні та політичні традиції імперії,<br />
<br />
включаючи імператорську владу.<br />
<br />
Державна адміністрація навіть ще централізувалася й<br />
<br />
посилилася. Виникли посади великого стратопедарха<br />
<br />
(свого роду заступника імператора в його відсутність),<br />
<br />
великого коноставла (предводителя західних найманців).<br />
<br />
Велику державну роль став грати Татій палацу -<br />
<br />
наставник імператорських дітей. В обласному управлінні<br />
<br />
було збережено і відновлено фемное поділ. Іншими<br />
<br />
великими осколками Візантії були Епірськоє царство на<br />
<br />
Балканах і Трапезундская імперія в північно-східній<br />
<br />
частині Малої Азії. Остання досить скоро втратила<br />
<br />
державно-політичну спільність з Візантією, підпавши під<br />
<br />
вплив інститутів і політики Грузинського царства,<br />
<br />
переживав в ту пору короткий час розквіту.<br />
Після тривалої військової та політичної боротьби<br />
<br />
правителям Нікеї вдалося в 1261 р. відновити імперію,<br />
<br />
об'єднавши деякі найбільш важливі центральні області під<br />
<br />
владою константинопольських імператорів. У<br />
<br />
відродженої Візантії встановилася влада нової династії<br />
<br />
Палеологів (1261-1453).<br />
<br />
Відроджена імперія мало була схожа на колишнє могутню<br />
<br />
державу. Її територія і військові можливості скоротилися<br />
<br />
в кілька разів. В останній період історії Візантії в ній<br />
<br />
усталилися і розширилися відношення державного<br />
<br />
феодалізму.<br />
<br />
Одночасно почався загальний занепад міського життя,<br />
<br />
морської торгівлі. Панівні позиції на Середземному морі<br />
<br />
захопили італійські міста. Це зумовило швидкий занепад<br />
<br />
економіки Візантії, з цим - і можливостей візантійської<br />
<br />
держави. Важливу роль у падінні імперії зіграли<br />
<br />
народно-селянські повстання на Балканах у першій<br />
<br />
половині XIV в. Під час деяких з них навіть утворювалися<br />
<br />
своєрідні плебейські республіки, на кілька років виходили<br />
<br />
з підпорядкування центральної влади.<br />
З кінця XIII в. найнебезпечнішим суперником для Візантії<br />
<br />
стала держава турків-османів, що переживало процес<br />
<br />
свого становлення (див. § 45). Протягом XIV в. турки<br />
<br />
завоювали майже всі володіння Візантії в Малій Азії, а до<br />
<br />
кінця століття почали опановувати Балканами. Після<br />
<br />
виграних битв турки підкорили собі югославянськие<br />
<br />
держави (Сербію, Болгарію). Територія Візантії була<br />
<br />
зведена до Константинополю з кількома островами.<br />
<br />
Імперія стала васалом османських султанів, сплачуючи<br />
<br />
більшу данину. Нарешті, в 1453 р. османи захопили і<br />
<br />
розгромили Константинополь. Останній імператор<br />
<br />
Костянтин XI загинув у битві. Місто було перейменовано<br />
<br />
в Стамбул, ставши столицею нової держави.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-13502704598626315082015-05-17T11:15:00.002-07:002015-05-17T11:15:27.566-07:00<b>98.Культура Візантії в ранньому середньовіччі.</b><br />
===<br />
Візантійська культура<br />
<br />
Візанті́йська культу́ра — історичний етап розвитку<br />
<br />
європейської культури епохи Середньовіччя; оригінальна<br />
<br />
культура, що склалася після розділу Римської імперії на<br />
<br />
Західну й Східну. Спадкоємиця культури Стародавньої<br />
<br />
Греції, що водночас увібрала в себе багато із культур<br />
<br />
східних народів, що населяли території Візантії. Охоплює<br />
<br />
собою період існування Візантії від заснування<br />
<br />
Константинополя в 330 році і до захоплення імперії<br />
<br />
османами, проте не має чітких хронологічних і<br />
<br />
територіальних кордонів. До заснування Візантійської<br />
<br />
імперії зачатки майбутнього його мистецтва формувалися<br />
<br />
в ранньому християнстві.<br />
<br />
Після 1456 року, коли імперію було знищено турками,<br />
<br />
традиції візантійського мистецтва продовжували своє<br />
<br />
існування на Русі, на території сучасних Греції, Румунії,<br />
<br />
Сербії, Грузії, Болгарії.<br />
Загальна характеристика[ред. • ред. код]<br />
Невід'ємною частиною європейського середньовіччя є<br />
<br />
історія Візантії — тисячолітньої імперії, єдиної держави,<br />
<br />
яка проіснувала всі середні віки — з IV по XV століть. У<br />
<br />
той же час її культура мала значні особливості в<br />
<br />
порівнянні із західноєвропейською. Якщо в раннє<br />
<br />
середньовіччя Захід занепадає, то колишня Східна<br />
<br />
Римська імперія продовжує процвітати (назва «Візантія»<br />
<br />
склалася від першої, грецької, назви столиці — Візантій,<br />
<br />
перейменованої пізніше на Константинополь). Культура<br />
<br />
Візантії, яка була прямою спадкоємицею Стародавньої<br />
<br />
Греції і Риму, увібрала в себе багато чого і з культур<br />
<br />
східних народів, які її населяли.<br />
<br />
Західну Європу і Візантію об'єднує передусім спільність<br />
<br />
релігії. Розкол церкви не торкнувся основи християнства,<br />
<br />
хоч є деякі відмінності:<br />
<br />
богословські — католицька церква дотримується догмату<br />
<br />
про те, що Святий Дух сходить від Отця і від Сина, а<br />
<br />
православна — тільки від Бога-отця; православ'я<br />
<br />
заперечує віру в чистилище й інш.;<br />
культові — католицизм забороняв переклад Біблії,<br />
<br />
богослужіння велося латиною, обітницю безшлюбності<br />
<br />
давали всі священики, а в православ'ї використовувалися<br />
<br />
національні мови, священики мали сім'ю. На відміну від<br />
<br />
Риму, православній церкві ніколи не належала політична<br />
<br />
влада. Патріарх константинопольський по відношенню до<br />
<br />
імператора займав підлегле становище. Загалом же у<br />
<br />
Візантії, як і в Західній Європі, християнство набуло<br />
<br />
всеосяжного характеру: стало і філософією, і основою<br />
<br />
мистецтва, і моральною доктриною.<br />
Самобутня культурна традиція Візантії стала підсумком<br />
<br />
складної взаємодії античних традицій і християнства. Їх<br />
<br />
співвідношення виявлялося по-різному, на тому або<br />
<br />
іншому етапі одна з сторін висувалася на перший план,<br />
<br />
або навпаки — придушувалася. Ці процеси, які проходили<br />
<br />
у всіх, без винятку, сферах культури, склали принципову<br />
<br />
лінію розвитку візантійської культури. Так, у філософії<br />
<br />
жодне з грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалися,<br />
<br />
коментувалися, на відміну від Західної Європи, де було<br />
<br />
канонізоване вчення Аристотеля. В XI столітті видатний<br />
<br />
вчений Михайло Пселл навіть використав вчення Платона<br />
<br />
для обґрунтування права критикувати деякі церковні<br />
<br />
авторитети. Потім верх бере догматика, навіть містика, а в<br />
<br />
останнє століття існування Візантії знову зростає<br />
<br />
популярність античних мислителів.<br />
<br />
У Візантії збереглися центри античної науки й освіти,<br />
<br />
хоча дуже болюче позначилася втрата найбільшої<br />
<br />
Александрійської бібліотеки, яка загинула у вогні пожежі<br />
<br />
на початку V століття. У Константинополі вже в IX<br />
<br />
столітті створюється Магнаврська вища школа з<br />
<br />
викладанням богослов'я і світських наук, а в XI ст. —<br />
<br />
університет з філософським і юридичним факультетами.<br />
<br />
Зберігалися античні системи уявлень в астрономії,<br />
<br />
медицині, хімії, хоч вони весь час зазнавали критики. Про<br />
<br />
успіхи хімії говорять технологія виготовлення смальти<br />
<br />
для мозаїк, винахід знаменитого «грецького вогню» —<br />
<br />
запалювальної суміші, яку не можна погасити водою.<br />
<br />
Багата і візантійська історіографія. Історики жили і<br />
<br />
працювали, як правило, при дворі імператора, і їх<br />
<br />
творчість повинна була відповідати державним інтересам.<br />
<br />
Імператор Костянтин Багрянородний сам був автором<br />
<br />
декількох книг. Дуже цікава особистість історика<br />
<br />
Прокопія Кесарійського. Він жив у часи максимальної<br />
<br />
політичної могутності Візантії, коли правив імператор<br />
<br />
Юстиніан (VI століття). У офіційному творі «Історія воєн<br />
<br />
Юстиніана з персами, вандалами і готами» Прокопій<br />
<br />
вихваляє імператора, детально описує його перемоги. У<br />
<br />
своїх же мемуарах, за якими закріпилася назва «Таємна<br />
<br />
історія», він висловлює абсолютно інші погляди, вважає<br />
<br />
Юстиніана вискочкою (Юстиніан походив з селянської<br />
<br />
сім'ї з Македонії і успадкував престол від свого дядька,<br />
<br />
зведеного на престол солдатами), гостро критикує його.<br />
<br />
Завдяки тісним контактам Візантії зі слов'янськими<br />
<br />
племенами, потім з Київською Руссю твори візантійських<br />
<br />
істориків є найціннішим джерелом з вітчизняної історії.<br />
<br />
У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і<br />
<br />
розвиток художні і технічні ідеї античності. Візантійські<br />
<br />
архітектори в пошуках нових форм храму вирішили<br />
<br />
складне творче та інженерне завдання — об'єднали<br />
<br />
прямокутну в плані базиліку і центричний храм.<br />
<br />
Наслідком цих пошуків став найвидатніший витвір<br />
<br />
візантійської архітектури — храм Святої Софії (Софія —<br />
<br />
символ божественної мудрості) в Константинополі,<br />
<br />
побудований усього за п'ять років за наказом Юстиніана.<br />
<br />
Рідкий для середньовіччя випадок, коли нам відомі імена<br />
<br />
архітекторів — Анфімій з Трал та Ісидор з Мілету. У плані<br />
<br />
храм являє прямокутник, його центральна частина<br />
<br />
перекрита куполом, до якого примикають ще два<br />
<br />
напівкуполи. Головним же в задумі була організація<br />
<br />
внутрішнього простору храму. Надзвичайно багатий<br />
<br />
інтер'єр собору. Біля основи купола по колу розташовано<br />
<br />
сорок вікон, так що для тих людей, які перебувають внизу,<br />
<br />
частину стіни між вікнами не видно, і купол, здається,<br />
<br />
летить у повітрі. Пізніше складеться хрестово-купольне<br />
<br />
планування храмів.<br />
<br />
На відміну від архітектури у візантійському<br />
<br />
образотворчому мистецтві доля античної спадщини була<br />
<br />
іншою. Елліністичне начало яскраво проявлялося у ранніх<br />
<br />
фресках і мозаїках — жанрові сцени, реалістичне<br />
<br />
зображення людей, правильні пропорції. Однією з<br />
<br />
вершин є мозаїки храму Святої Софії. Надалі<br />
<br />
оформлюється так званий візантійський канон, що<br />
<br />
передбачає площинне зображення, регламентовані<br />
<br />
релігійні сюжети. Сувора система існує і для розміщення<br />
<br />
сюжетів монументального живопису в храмах. Біблійна<br />
<br />
тематика стає переважаючою. Виникає особливий жанр<br />
<br />
живопису — іконопис (від грецького «ікона» — картина),<br />
<br />
в якому всі канони дотримуються дуже суворо. У нашій<br />
<br />
національній історії особлива роль належить привезеній<br />
<br />
до Києва в XII столітті візантійській іконі, яка пізніше<br />
<br />
отримала назву «Володимирська Богоматір».<br />
<br />
До великих художніх висот піднялося у Візантії<br />
<br />
мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис<br />
<br />
вся суворість канону не поширювалася. Цим<br />
<br />
пояснюється більший реалізм і виразність книжкових<br />
<br />
мініатюр, що виконувалися з великою живописною<br />
<br />
майстерністю і тонкощами (слово «мініатюра» походить<br />
<br />
від назви червоної фарби — «мініум»). Художники<br />
<br />
розробляли не тільки сюжети композицій, але і систему<br />
<br />
взаємозв'язку тексту і мініатюр, їх розташування,<br />
<br />
домагаючись художньої єдності.<br />
<br />
Важким для образотворчого мистецтва виявився так<br />
<br />
званий «іконоборчий» період (VIII століття), коли<br />
<br />
імператори в боротьбі проти політичного впливу церкви<br />
<br />
заборонили шанування ікон, а також будь-яких зображень<br />
<br />
Христа і святих. Прикрашати церкви дозволялося тільки<br />
<br />
декоративним орнаментом. На початку IX століття<br />
<br />
заборони були відмінені, але до цього часу не тільки<br />
<br />
багато ікон, але й мозаїк, фресок в Константинополі було<br />
<br />
знищено.<br />
<br />
Візантійська культурна традиція виявилася сильнішою від<br />
<br />
самої держави. Після перетворення Константинополя в<br />
<br />
столицю Османської турецької імперії вона набрала<br />
<br />
подальшого розвитку у народів Східної Європи, в тому<br />
<br />
числі українського, де поширилася разом з<br />
<br />
християнством.<br />
===<br />
===<br />
<br />
<b>2. Ранньовізантійська культура</b><br />
<br />
В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало<br />
<br />
розташованій на кордоні європейських і азійських<br />
<br />
володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські<br />
<br />
шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом. Все це позитивно<br />
<br />
позначилося на піднесенні політичного становища<br />
<br />
Константинополя, його економіки, культури.<br />
<br />
Візантійський імператор Константин І (285 — 337 pp.) не<br />
<br />
розглядав резиденцію в Константинополі як "нову<br />
<br />
християнську столицю" імперії і не протиставляв її<br />
<br />
"язичницькому" Риму. Однак він усвідомив роль і<br />
<br />
значення християнства для зміцнення єдності держави, а<br />
<br />
тому проголосив його державною релігією,<br />
<br />
рівноправною з іншими (язичницькими) культами.<br />
<br />
Водночас імператор сприяв формуванню християнської<br />
<br />
церкви, утвердженню її привілеїв. Лише після того<br />
<br />
християнство поступово набуло статусу офіційної<br />
<br />
візантійської ідеології, а Константинополь став не лише<br />
<br />
адміністративним, а й культурно-релігійним центром<br />
<br />
Візантії. Утвердження Константинополя як<br />
<br />
"християнської столиці" Сходу було прискорене<br />
<br />
завершенням відособлення Візантії у 395 p., коли відбувся<br />
<br />
остаточний поділ Римської держави на Західну Римську і<br />
<br />
Східну Римську (Візантійську) імперії.<br />
<br />
Наприкінці IV ст. Константинополь перетворився на<br />
<br />
найбільший торгово-ремісничий центр Візантійської<br />
<br />
імперії, став своєрідною "майстернею Всесвіту", що<br />
<br />
приваблювала купців з усього світу. На початку V ст. були<br />
<br />
побудовані його нові стіни ("стіни Феодосія") — вершина<br />
<br />
військово-інженерного будівництва. Близько 500 башт,<br />
<br />
три ряди сухопутних та ряд морських мурів зробили<br />
<br />
столицю Візантії неприступною фортецею.<br />
<br />
Візантійці не випадково залишили стару назву своєї<br />
<br />
держави. Саме в цьому виявилось усвідомлення своєї<br />
<br />
спадкоємності з Римом. Після падіння Західної Римської<br />
<br />
імперії 476 р. титул імператора, ідея світової монархії, а<br />
<br />
також традиції античної освіченості збереглися лише у<br />
<br />
Візантії. Вона об'єктивно постала з "римського кореня" і<br />
<br />
римських античних традицій.<br />
<br />
Освіта у ранній Візантії підтримувала прямий<br />
<br />
спадкоємний зв'язок з античністю. Існувала її<br />
<br />
розгалужена міська система від муніципальних,<br />
<br />
приватних і монастирських шкіл до професійних носіїв<br />
<br />
вищої античної освіти: риторів, педагогів, філософів,<br />
<br />
лікарів та юристів. Продовжували діяти старі центри<br />
<br />
античної освіченості — Александрія, Афіни, Антіохія.<br />
<br />
Згодом ці центри занепали: Александрійська бібліотека<br />
<br />
згоріла, а Платонівська Академія в Афінах закрилася за<br />
<br />
наказом імператора Юстиніана.<br />
<br />
Візантійське суспільство, як і римське, було правовим<br />
<br />
суспільством. В основі його законодавства містилися<br />
<br />
кращі досягнення римської юридичної думки, де<br />
<br />
отримали теоретичне оформлення такі поняття<br />
<br />
юриспруденції, як закон і звичай, визначені норми<br />
<br />
карного права і процесу.<br />
<br />
Візантія, як і римське суспільство, залишалась<br />
<br />
громадянським суспільством. Форми політичної<br />
<br />
активності її населення були зв'язані зі старою полісною<br />
<br />
традицією народних зборів, збереженням залишків<br />
<br />
античної демократії у вигляді права громадян<br />
<br />
висловлювати думку владі. "Конституційні" права,<br />
<br />
характерні для римських традицій, мав "народ"<br />
<br />
(населення) Константинополя, який формально брав<br />
<br />
участь у виборах імператора. Існували його своєрідні<br />
<br />
політичні об'єднання ("партії цирку").<br />
<br />
Візантійська державність також продовжувала, хоч і<br />
<br />
неадекватно, римські традиції. Візантія перетворилася на<br />
<br />
необмежену бюрократичну монархію. Центром<br />
<br />
державного управління став "двір" (імператорський<br />
<br />
палац). Імператор як верховний правитель мав вищу<br />
<br />
законодавчу, виконавську і судову владу. Із сенаторів, які<br />
<br />
обіймали вищі державні посади, складався<br />
<br />
консультативний орган при імператорові — консисторій<br />
<br />
(Державна рада).<br />
<br />
Основу політичної доктрини візантійського<br />
<br />
самодержавства становила християнська концепція<br />
<br />
богообраності імператорської влади. Вона продовжила<br />
<br />
римсько-елліністичу традицію "священства" влади, її<br />
<br />
благословення "милістю Божою". Церква з V ст. була<br />
<br />
залучена до церемонії коронації новообраних<br />
<br />
імператорів, символізуючи божественне освячення їх<br />
<br />
влади. Склався пишний імператорський культ. Однак<br />
<br />
візантійські імператори не обожнювались, як східні царі-<br />
<br />
деспоти. Священною була не особа імператора, а його<br />
<br />
державна влада.<br />
<br />
Римські традиції виявилися не тільки в ідеї<br />
<br />
божественного походження імператорської влади, а й у<br />
<br />
визнанні "богообраності" самого візантійського народу.<br />
<br />
Формула: "Глас народу — глас Божий" стала<br />
<br />
християнським обґрунтуванням права висловлення<br />
<br />
"богообраним народом" своєї думки "богообраному<br />
<br />
імператорові". Не утвердились у Візантії абсолютна<br />
<br />
необмеженість і спадковість імператорської влади.<br />
<br />
Візантійських імператорів формально обирали<br />
<br />
представники держави за класичною формулою: "За<br />
<br />
згодою і загальною волею армії, сенату і народу".<br />
<br />
Формування ранньовізантійської культури відбувалося в<br />
<br />
умовах гострої боротьби християнського віровчення з<br />
<br />
філософськими, етичними, естетичними та<br />
<br />
природознавчими поглядами пізньоантичного світу. Тому<br />
<br />
перші століття існування Візантії були важливим етапом<br />
<br />
становлення світогляду візантійського суспільства, що<br />
<br />
дотримувався традицій язичницького еллінізму, а також<br />
<br />
християнства. Цей період історії Візантії характерний<br />
<br />
ідеологічним обґрунтуванням християнством<br />
<br />
боговстановленос-ті своєї церковної організації,<br />
<br />
популяризацією християнського способу життя та<br />
<br />
боротьбою проти єретичних течій всередині самого<br />
<br />
християнства. Помітна роль у цьому належала відомим<br />
<br />
християнським проповідникам Григорієві Богослову та<br />
<br />
Іоанну Златоусту, які здійснили систематизацію<br />
<br />
християнського богослов'я, заклавши основи його<br />
<br />
спеціального розділу — гомілетики (теорії і практики<br />
<br />
проповідницької діяльності). Водночас у патристичній<br />
<br />
літературі ранньовізантійської доби, працях Ва-силія<br />
<br />
Кесарійського, Григорія Назіанзина і Григорія Нисського<br />
<br />
був закладений фундамент середньовічної візантійської<br />
<br />
філософії, яка корінням сягала в історію еллінського<br />
<br />
мислення.<br />
<br />
Запеклі філософсько-богословські суперечки, що<br />
<br />
точилися у IV — V ст. навколо проблеми природи Христа<br />
<br />
та його місця в Святій Трійці, сприяли не лише<br />
<br />
систематизації християнської догматики, філософським<br />
<br />
змістом цих суперечок стала й антропологічна проблема<br />
<br />
про сенс людського існування, місце людини у Всесвіті та<br />
<br />
про межу її пізнавальних можливостей.<br />
<br />
У IV — V ст. не відбулося глибокої християнізації<br />
<br />
свідомості візантійців. Релігійний фанатизм, суворі форми<br />
<br />
аскетизму та по-слушництва, віра у чудеса ще не стали<br />
<br />
масовим явищем. При всьому захопленні візантійців<br />
<br />
релігійними проблемами вони зберігали філософсько-<br />
<br />
споглядальне сприйняття релігії. Це підтримувало<br />
<br />
збереження язичництва й існування різноманітних<br />
<br />
християнських течій. Достатньо поширеною була і стара<br />
<br />
антична (язичницька) критика християнства. Для<br />
<br />
освічених верств населення характерними були релігійний<br />
<br />
індиферентизм, формальне сприйняття християнства як<br />
<br />
офіційно-обов'язкового державного культу. Міська<br />
<br />
інтелігенція енергійно виступала за використання всього<br />
<br />
кращого з античної культури. Християнські богослови і<br />
<br />
письменники запозичували зі скарбниці греко-римської<br />
<br />
філософської прози філігранні методи неоплатонівської<br />
<br />
діалектики, логіку Аристотеля, іскристу красномовність<br />
<br />
античної риторики.<br />
<br />
Духовне життя ранньевізантійського суспільства<br />
<br />
вирізнялося драматичною напруженістю. В літературі та<br />
<br />
мистецтві спостерігалась еклектична суміш язичницьких і<br />
<br />
християнських ідей, різноманітних образів і уявлень,<br />
<br />
колоритне поєднання язичницької міфології з<br />
<br />
християнською містикою. Незважаючи на це, художня<br />
<br />
творчість досягла високої витонченості, поєднуючи<br />
<br />
вишукану елегантність форми з глибоким спіритуалізмом<br />
<br />
змісту.<br />
<br />
В ранній період історії Візантія, як уже зазначалося,<br />
<br />
досягла найвищого розквіту за імператора Юстиніана І,<br />
<br />
котрий в умовах соціальної кризи і розкладу<br />
<br />
пізньоантичного суспільства у VI ст. прагнув зберегти<br />
<br />
"велич" імперії. Побудована ним на Балканах колосальна<br />
<br />
лінія фортець була останньою спробою закріпитися на<br />
<br />
"старих кордонах". За цих умов ще більше зросло<br />
<br />
значення Константинополя, що перетворився на<br />
<br />
найбільше місто імперії з населенням близько 350 тис,<br />
<br />
головний центр торгівлі, суднобудування, виробництва<br />
<br />
зброї і предметів розкоші.<br />
<br />
За Юстиніана у культурі Візантії сформувалося багато з<br />
<br />
того, що стало типово "візантійським" в ідеології,<br />
<br />
естетиці, архітектурі, живописі. Саме тоді була здійснена<br />
<br />
знаменита Юстиніанівська кодифікація римського права,<br />
<br />
яку сучасники називали "храмом правової науки".<br />
<br />
Завдяки цьому кодексу громадянського права досягнення<br />
<br />
римської юридичної науки змогли дійти до юристів<br />
<br />
середніх віків.<br />
<br />
З небаченою пишністю у 532 — 537 pp. збудовано храм<br />
<br />
Св.Софії, що впродовж віків став головною церквою<br />
<br />
всього східнохристиян-ського світу, чудом церковного<br />
<br />
будівництва. З ним утвердився основний тип купольного<br />
<br />
храму, характерний для візантійської архітектури. Він<br />
<br />
уособлював союз держави і церкви, значення<br />
<br />
Константинополя як центру східного християнства. Його<br />
<br />
внутрішнє оформ- ! лення та високий 55-метровий купол<br />
<br />
(31 м у діаметрі) символічно підкреслювали органічну<br />
<br />
єдність земного та небесного порядку.<br />
<br />
Основу розвитку візантійського мистецтва та літератури<br />
<br />
VI ст. становить відображення пізньоантичного бачення<br />
<br />
художніх цінностей. Ґрунтуючись більше на роздумах,<br />
<br />
аніж на емоційно-чуттєвому сприйнятті, воно<br />
<br />
засвідчувало не лише глибину християнської духовності а<br />
<br />
й світське розуміння духовних цінностей. Це виявилось у<br />
<br />
багатому за символікою "юстиніанівському класицизмі",<br />
<br />
що відображав офіційний характер одержавленого<br />
<br />
християнства юстиніанівської епохи. Вона підсумовувала<br />
<br />
розвиток візантійської культури в період, коли були<br />
<br />
вичерпані можливості реформ у всіх сферах життя<br />
<br />
пізньоантичного суспільства.<br />
===<br />
===<br />
<br />
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0">Візантійська культура</a>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-61422854504930590322015-05-17T08:59:00.006-07:002015-05-17T08:59:59.134-07:00<b>96. Романське мистецтво і архітектура.</b><br />
<b>===</b><br />
<b><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%8C#.D0.A5.D0.B0.D1.80.D0.B0.D0.BA.D1.82.D0.B5.D1.80.D0.B8.D1.81.D1.82.D0.B8.D0.BA.D0.B0_.D1.81.D1.82.D0.B8.D0.BB.D1.8E">Романський стиль</a></b><br />
===<br />
Романське мистецтво<br />
Боротьба за владу між феодалами була головною ознакою середньовіччя. В міжусобні війни активно втручалася церква, захищаючи свої права хрестом і мечем.<br />
<br />
<br />
В XI - XII столітті у більшості європейських країн панував романський стиль. В цей час інтенсивно розвивалася архітектура. Храми мали форму базиліки, а всередині ділилися на окремі частини. Внаслідок недостатнього рівня будівничої техніки конструкції романських храмів були дуже важкими. Циркульні або хрестові склепіння підтримували важкі стовпи, масивні вежі, стіни. Тринефні базиліки дуже часто були оздоблені рельєфами.<br />
<br />
<br />
Романський стиль у цивільному будівництві представлений замками феодалів - фортецею з донжоном - сторожовою вежою круглою, зручною для оборони.<br />
<br />
<br />
Романські будівельники перш за все пристосовували споруди для військових потреб (із стратегічних міркувань). Тип середньовічного міста, що стихійно забудовувалося, сформувався протягом XI - XII ст. Будинки і храми багатіїв височіли серед халуп ремісників. Перші кам'яні ратуші виникають у XII столітті.<br />
<br />
<br />
Монументальна скульптура і настінний живопис почали розвиватися разом з архітектурою. Підпорядковувалися вони інтересам церкви (символічний характер зображень). Сюжети з Євангелія та Біблії займали головне місце в скульптурі й живопису. Книжкова мініатюра відзначалася високим декоративним рівнем виконання. Особливу роль в ній відігравали орнаменти - умовні зображення фантастичних істот і птахів.<br />
<br />
<br />
Раніше від інших держав романський стиль склався у Франції. Своєю величчю вражають собори півдня країни. Характерним для них є органічне поєднання з природою.<br />
<br />
<br />
<br />
Західний фасад (головний) храму і східна вівтарна частина оздоблювалися щедро скульптурою, значно вищим від бокових був центральний неф. Напівкруглі виступи маленьких капел в абсиді, вертикалі башт, видовжений хрест, що був покладений до основи композиції будівлі - усе це відносило будову до певної архітектурної школи.<br />
<br />
<br />
Будівництву фортець сприяли походи хрестоносців на Близький Схід. Архітектура замків також була дуже своєрідною. Оборонна цитадель міста Каркасона збереглася найкраще серед романських фортифікаційних споруд.<br />
<br />
<br />
І в архітектурі роздрібленої феодальної держави розвивався романський стиль. Найкращими пам'ятниками німецького зодчества цього часу є собори в Майнці, Шпейєрі та Вормсі.<br />
<br />
<br />
Собор у Вормсі (1181 - 1234 рр.) височіє над містом недоступною фортецею. Охороняють споруду чотири кутові вежі. Могутні стіни, які скупо декоровані архітектурними поясками під карнизами та аркадами, вузькі вікна-бійниці, чіткі геометричні форми - все це є символами недоступності споруди.<br />
<br />
<br />
Чимало оборонних замків створили німецькі будівничі. Серед них найбільші, імператорські пфальци, з численними житлами, конюшнями, складами тощо.<br />
<br />
<br />
Своєрідність історичного розвитку впливала на мистецтво Італії. Ареною боротьби з іноземними загарбниками була ця країна впродовж століть. Різноманітних впливів зазнавало її мистецтво. Вплив Візантії відчувався на півдні, у Венеції та Сіцілії, романтичний стиль виявився у північних районах Ломбардії. Мистецтво Тоскани та Рима позначено своєрідністю.<br />
<br />
<br />
У Ломбардії, яка межувала з державами по той бік Альп народилася романська архітектура. Розвиток у ній середньовічної культури забезпечив міський комунальний лад.<br />
Виділялися ломбардські храми багатством колон, арочок, красою декору. Особливу увагу приділяли будівничі оздобленню порталів. Святкового вигляду надавав спорудам білий мармур облицювання.<br />
<br />
<br />
Церква Сан Дзено у Вероні, яка має струнку дзвіницю, є типовим зразком італійської архітектури. Порталом з виступаючим навісом, з численними рельєфами прикрашений фасад церкви. Для багатьох ломбардських споруд характерний такий тип фасаду.<br />
<br />
<br />
Святково і урочисто сприймаються споруди відомого пізанського ансамблю, куди входять кампаніла ("падаюча вежа"), баптистерій і собор. Фасад собору поділяється рядами аркад, що розташовані у кілька ярусів. Падаюча вежа декорована такими самими арками.<br />
<br />
<br />
Романська культура Іспанії пов'язана з війною проти арабів (реконкістою), які захопили в VII столітті майже весь Піренейський півострів. Ряд держав утворилося на звільненій території: Каталонія, Леон з Галісією, Арагон, Наварра, Кастілія. Про поширення своєї влади в Іспанії дбали французьки ордени монахів. Вони будували нові споруди у романському стилі. Собор у Сант-Яго де Компостела (1078 - 1128 рр.) - типовий романський храм, який дуже близький до французьких зразків. Але в романських спорудах Іспанії відчувається і мавританський стиль. Насамперед це спостерігається у використанні мінаретів, у композиціях арочок, в орнаментальних прикрасах.<br />
<br />
<br />
Іспанська архітектура була сформована війнами. Всі будівлі схожі на фортеці з недоступними стінами, вузькими проходами, численними вежами. Вони споруджувалися часто в горах і займали вигідне місце для оборони. Авіла, що розташувалася серед скелястих вершин, може бути зразком середньовічного міста-фортеці. Великим кільцем її оточують мури з вежами.<br />
<br />
<br />
В Англії також спостерігається вплив романської культури. Після завоювання Англії герцогом Нормандії Вільгельмом Завойовником у 1066 році зміцнився її зв'язок з континентом. Це зблизило англійську і французьку культури. Єдине ціле складали тут романські собори з монастирями. Як правило, вони були оточені прибудовами, стіни яких масивно не виглядали, бо мали численні прорізи вікон, аркад. До характерних романських споруд належать собори в Дерхемі й Ілі.<br />
<br />
<br />
В усіх європейських країнах поширився романський стиль. Архітектура Польщі мала замковий характер. Ротондові (круглі) споруди тут застосовувалися дуже широко. Під впливом англійського та німецького мистецтва романський стиль складався у скандинавських країнах.<br />
<br />
<br />
Щедро були оздоблені скульптурою романські споруди. Різними щодо масштабів і пропорцій були скульптурні постаті (це залежало від форм архітектури і від того, кого зображували). Статуї, які розміщалися на колонах, були вищими, ніж на фризах. Скульптори працювали з каменем. У Франції романським скульптурам властива сувора канонізація образів і сюжетів. Перші скульптурні твори були спробою пластичного осмислення форми капітелі за допомогою введення до неї постаті людини. Але поступова романська пластика прийшла до посилення емоційного начала (В Муассаку портал церкви Сен П'єр, початок XII століття).<br />
<br />
<br />
Скульптури святих і біблійних персонажів на західному ("королівському") порталі собору в Шартрі завершують розвиток романської пластики у Франції. Особливо виявляється реалістичне світосприймання художника в статуях, які розміщені на консолях, надзвичайно виразні жести постатей, одягає їх художник в сучасний йому одяг.<br />
У Німеччині скульптури прикрашали інтер'єр храмів, а не фасад. Різні види декоративної пластики використовувалися: кам'яні та бронзові надгробки, дерев'яні світильники. Також використовували техніку литва. Створення бронзових дверей для церкви святого Михайла в Гільдесгеймі. було важливою подією. На дверях - 16 рельєфів на сюжети з Євангелія і Біблії. Виразні сцени вигнання Єви з раю, суд Пілата, втеча з Єгипту.<br />
<br />
<br />
Перед замком у Брауншвейгу стоїть оригінальний монумент, який зображує лева. Оскад пащі, поривчастість хижої постави, динаміка напруженого тіла - все це створило повний життєвої сили образ, який символізував войовничість і безмірну владу князя.<br />
<br />
<br />
Іспанська скульптура цього часу позначена своєрідністю. Арабське мистецтво досить помітно вплинуло на пластику. Дерев'яна розмальована пластика була досить поширеною в Іспанії (важливий вид народного мистецтва). У скульптурах Портика слави собору Сант-Яго де Компостела, що були виконані в 1183 році майстром Маттео, виразніше за все виявився романський стиль. Численні фігури пророків, апостолів і святих підкоряють індивідуальністю характерів, життєвістю виконання.<br />
В інших європейських феодальних князівствах і державах романська скульптура відзначалася схематизмом, площинністю, умовністю.<br />
<br />
<br />
Монументальний живопис розвивався у зв'язку з романською архітектурою. Живописні зображення трактувалися умовно, були площинними. Важлива роль відводилася символіці образів. Розміри постатей носили ієрархічний характер. Фігура Христа була більшою, ніж фігури апостолів і ангелів.<br />
<br />
<br />
В романському мистецтві головними були релігійні мотиви. Але часто використовувалися сюжети з народних казок, зображувалися фантастичні істоти. У розписах бачимо акробатів і музик-скоморохів. Роботи, як правило, виконувалися в техніці фрески. Винятком була Італія, де традиції візантійського мистецтва знайшли втілення в мозаїчних композиціях.<br />
<br />
<br />
Значного розвитку набув монументальний живопис у Франції. Тут собори прикрашалися яскравими розписами. Розмахом фантазії вражали композиції, які створювали художники. Наприклад, майстер міг поруч із святими намалювати фантастичних комах, семиголових драконів. Так зробив автор фресок " Побудова Вавілонської вежі", "Боротьба архангела Михайла з драконом", які є в церкві Сен Савен сюр-Гартан.<br />
<br />
<br />
За кольором фону пам'ятники живопису Франції відносять до двох шкіл: "школи синіх фонів" з центром у відомому бургундському монастирі Клюні, і "школи світлових фонів", прикладом якої є фрески з церкви Сен Савен.<br />
<br />
<br />
У Німеччині романський живопис був підпорядкований архітектурі. Святих малювали в застиглих, урочистих позах. Але сюжетні сцени художники зображали більш реалістично (наприклад, зцілення Христом прокаженого).<br />
<br />
<br />
На романський живопис Італії впливало візантійське мистецтво. Виявилося це у мозаїчних циклах собору в Чефалу (1148 - 1189), грецькі майстри були їх творцями.<br />
<br />
<br />
У живопису Венеціанської республіки простежуються візантійські впливи. Але у мозаїках собору Равенни вже не витримується канонічна послідовність у розміщенні розписів, якої дотримувалися майстри Візантії.<br />
<br />
<br />
В Іспанії збереглося багато пам'ятників романського живопису. Ряд спільних особливостей мають розписи соборів: фарби насичені, образи суворо канонізовані. Поширеним також був живопис на дереві, який зумовив створення вівтарних зображень Марії і Христа.<br />
<br />
<br />
Художнє оформлення рукописної книги досягає високого рівня розвитку у романському мистецтві. Майстри прикрашали сторінки він'єтками, візерунками, красивими заголовними літерами (ініціалами). З часом з'являється книжкова мініатюра - ілюстрації до тексту.<br />
<br />
<br />
Найстарішими пам'ятниками книжкового мистецтва є Біблія Хардінга, Апокаліпсис із Сен-Севера (1028 - 1072 рр.).<br />
<br />
<br />
Німецькі романські рукописи оздоблювали ілюстраціями із зображенням імператорів (Оттона III). Постаті жінок, які були розміщені поряд, символізували підвладні слов'янські землі, Німеччину, Галію, Рим. В рукописах зустрічаються пейзажі (фон) і зображення євангелістів. Дві школи книжкового мистецтва виникло у Німеччині - трірська і рейхенауська.<br />
<br />
<br />
В Англії книжкове мистецтво досягло великих успіхів. Ранні рукописи X століття , які створили представники кентерберійської і вінчестерської шкіл, ілюстровані й щедро оздоблені. Це Біблія Кедмона і "Бенедікціонал св. Етельвольда". Багато книг з ілюстраціями у XI - XII ст. насичені зображеннями монахів, воїнів і рицарів, побутовими сценами.<br />
<br />
<br />
Також у романському мистецтві розвивалися килимарство, карбування, мистецтво емалі, різьблення, ткацтво, литво, ювелірна справа. Емалі, які вироблялися у французькому місті Ліможі, здобули всесвітню славу.<br />
<br />
<br />
Романським мистецтвом був підготовлений перехід до наступного етапу розвитку - готики.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-44605478110829751152015-05-17T08:27:00.002-07:002016-07-10T03:38:12.017-07:00<div dir="ltr" style="text-align: left;" trbidi="on">
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<b>94. Рицарська література.</b><br />
===<br />
Лицарська література<br />
<br />
Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській<br />
<br />
літературі. Її вершиною вважається світська лірична<br />
<br />
поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні<br />
<br />
Франції (Лангедок). Вони створюють культ Прекрасної<br />
<br />
Пані, служачи якій лицар повинен слідувати правилам<br />
<br />
«куртуазії». «Куртуазія», крім військової доблесті,<br />
<br />
вимагала уміння поводитися в суспільстві, підтримувати<br />
<br />
розмову, співати. Був розроблений особливий ритуал<br />
<br />
залицяння до пані. Навіть в любовній ліриці, в описі<br />
<br />
почуттів лицаря до пані частіше за все використовується<br />
<br />
характерна станова термінологія: присяга, служіння,<br />
<br />
дарування, сеньйор, васал. По всій Європі розвивається і<br />
<br />
жанр лицарського роману. Для його сюжету були<br />
<br />
обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові<br />
<br />
подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди.<br />
<br />
Романи широко відображали побут і вдачі свого часу. У<br />
<br />
той же час в них вже помітний інтерес до окремої<br />
<br />
людської особи. Найпопулярніші сюжети — про лицарів<br />
<br />
«Круглого столу», про легендарного короля бритів<br />
<br />
Артура, про лицаря Ланселота, про Трістана та Ізольду.<br />
<br />
Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі<br />
<br />
живе романтичний образ благородного середньовічного<br />
<br />
лицаря.<br />
<br />
===<br />
Лицарська поезія - одним з найяскравіших виразів<br />
<br />
світогляду, виробленого лицарством і змінив собою<br />
<br />
суворіший і грубий дух власне феодального періоду, є<br />
<br />
поезія провансальських трубадурів (див. Провансальська<br />
<br />
література), що перейшла потім в сусідні країни.<br />
<br />
В Іспанії трубадури отаборилися міцно, особливо з тих<br />
<br />
пір, як принцеса прованська стала дружиною герцога<br />
<br />
барселонського Беренгара (1113). Барселона і, трохи<br />
<br />
пізніше, Сарагоса робляться збірними пунктами<br />
<br />
трубадурів і головними осередками лицарської поезії;<br />
<br />
іспанські (каталонські) поети починають наслідувати<br />
<br />
провансальським, і до XVI століття їх творчість, навіть<br />
<br />
мова перебувають під сильним впливом провансальської<br />
<br />
поезії; їх любовні вірші відображають лицарський культ<br />
<br />
жінок навіть в таку пору, коли лицарство вже втратило<br />
<br />
своє значення і майже виродилося. Лицарі, особи<br />
<br />
знатного походження, навіть королі не соромилися в<br />
<br />
Іспанії виступати в ролі поетів і співаків, охоче називаючи<br />
<br />
себе трубадурами. В Італії лицарська поезія вплинула на<br />
<br />
поетів болонської школи, Гвідо Гвінічеллі і Гвідо<br />
<br />
Кавальканті, а через їх посередництво - і на самого Данте,<br />
<br />
як автора «Vita nuova».<br />
У Німеччині лицарська поезія створилася із злиття<br />
<br />
тубільних народних мотивів, які отримали нову обробку, з<br />
<br />
відлунням провансальської поезії. Творчість німецьких<br />
<br />
міннезінгерів, з яких першим за часом вважається лицар<br />
<br />
Кюренберг, уродженець Нижньої Австрії, стало яскравим<br />
<br />
відображенням лицарства. Близько середини XII століття<br />
<br />
заняття поезією складає вже як би привілей лицарів, у<br />
<br />
тому числі інші, наприклад Генріх фон Фельдеке, Генріх<br />
<br />
фон Морунген, Рейнмар фон Бренненберг набувають<br />
<br />
почесне ім'я.<br />
<br />
Поступово твори міннезінгерів все більш переймаються<br />
<br />
лицарським духом; на початку поезія кохання до жінки і<br />
<br />
захоплення її красою, розумом і добрим серцем<br />
<br />
наділяється ще в порівняно природну форму, досить<br />
<br />
близьку до прийомів і образів народної лірики, але скоро<br />
<br />
переходить в захоплений культ жінки. Творчість стає<br />
<br />
витонченішою, художньою, зате іноді занадто страждає<br />
<br />
штучністю тону і різного роду умовностями. Не всі види<br />
<br />
лицарської поезії, що склалися в Провансі, перейшли на<br />
<br />
німецький ґрунт; марно стали б ми шукати серед творів<br />
<br />
міннезінгерів чого-небудь рівного за силою кращим<br />
<br />
сірвентам.<br />
Виняток становить знаменитий поет XIII ст., лицар<br />
<br />
Вальтер фон дер Фогельвейде, що чуйно відгукувався на<br />
<br />
всі події його епохи, збуджуючи народний ентузіазм під<br />
<br />
час одного з хрестових походів, який громив політичні<br />
<br />
претензії Риму і відстоював самобутність німецьких<br />
<br />
держав. Поряд з цим Вальтер відводить велике місце<br />
<br />
любовному і галантному елементу, оспівуючи, під ім'ям<br />
<br />
Гільдеґунди, даму свого серця, в його піснях<br />
<br />
позначаються як відгомони провансальської лірики, так і<br />
<br />
вплив старої народної творчості.<br />
<br />
З інших продуктів лицарської поезії в Німеччині слід<br />
<br />
відзначити твори Ульріха фон Ліхтенштейна (XIII ст.):<br />
<br />
«Der Frauendienst» і «Das Frauenbuch». Багато<br />
<br />
перебачивший на своєму віку лицар розповідає тут про<br />
<br />
різноманітні, іноді надзвичайних подвиги, нібито скоєні<br />
<br />
ним на честь дами свого серця. У «Frauendienst»<br />
<br />
вставлено 58 окремих пісень, написаних красивою,<br />
<br />
поетичною мовою.<br />
<br />
У міру того, як німецьке лицарство приходило в занепад і<br />
<br />
вироджувалася, втрачала колишній сенс і лицарська<br />
<br />
поезія, що культивувалася міннезінгерами. Ця поезія, втім,<br />
<br />
пережила лицарство; останні міннезінгери жили у XV ст. і<br />
<br />
один з них, Освальд фон Волькенштейн, зробив<br />
<br />
безнадійну спробу оживити лицарську поезію, що<br />
<br />
прийшла в занепад, повернути їй колишній блиск, після<br />
<br />
того, як під рукою таких поетів, як лицар Штейнмар,<br />
<br />
вона, мабуть, стала вироджуватися . Змінила лицарську<br />
<br />
поезію в Німеччині поезія мейстерзінгериів, яка<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<br />
запозичила окремі прийоми і образи у мінезингерів, хоча і<br />
<br />
носила інше забарвлення.<br />
<br />
Загалом, лицарська поезія досить яскраво й виразно<br />
<br />
відбила один з елементів, що входили до складу<br />
<br />
лицарського ідеалу - служіння дамі серця, ласкаве слово і<br />
<br />
навіть погляд якої може ощасливити людину, - між тим,<br />
<br />
як у лицарському романі ясно позначився геройський,<br />
<br />
бойовий характер лицарства.</div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-71860086629699683452015-05-17T07:59:00.002-07:002015-05-17T07:59:31.394-07:00<b>93.Розвиток наукових знань в У-ХІУ ст.</b><br />
===<br />
Зародження дослідницьких знань, алхімія<br />
<br />
Зосередженість у Середні віки на вивченні лише Святого<br />
<br />
Письма не задовольняла людей, які замислювалися над<br />
<br />
пізнанням навколишнього світу.<br />
<br />
Одним із перших цікавість до природничих наук виявив<br />
<br />
професор Оксфордського університету монах<br />
<br />
францисканського ордену Роджер Бекон. Він доводив, що<br />
<br />
знання можна отримати не в богословських суперечках, а<br />
<br />
тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Бекон<br />
<br />
зробив чимало відкриттів. Особливого значення він<br />
<br />
надавав математиці, фізиці, хімії, намагався створити<br />
<br />
мікроскоп і телескоп, пояснив походження райдуги.<br />
<br />
Сучасники вважали Бекона магом і чарівником:<br />
<br />
розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка<br />
<br />
вміла говорити. Вчений був переконаний, що можна<br />
<br />
побудувати саморухомі судна й візки, зробити апарати,<br />
<br />
які літали б у повітрі та рухалися морським дном.<br />
<br />
Слава про його досягнення ширилася усією Європою.<br />
<br />
Заздрісники звинуватили дослідника у зв’язках із<br />
<br />
дияволом. Монаха кинули до в’язниці, де він провів 14<br />
<br />
років і вийшов на волю лише перед смертю.<br />
<br />
Але жага пізнання охоплювала чимраз ширші верстви<br />
<br />
суспільства. У Сицилійському королівстві, де тісно<br />
<br />
сплелися західноєвропейська та арабська культури, було<br />
<br />
перекладено численні природничі твори грецьких та<br />
<br />
арабських авторів. У славнозвісній медичній школі в<br />
<br />
Салерно розроблялися описи лікувальних якостей<br />
<br />
рослин, практичні рекомендації з протидій отруті, корисні<br />
<br />
настанови щодо підтримання здоров’я тощо.<br />
<br />
Важливі практичні знання накопичували алхіміки та<br />
<br />
астрологи. Перші переймалися пошуками “філософського<br />
<br />
каменя”, за допомогою якого звичайні метали можна було<br />
<br />
б перетворити на золото. Ці зусилля виявилися марними,<br />
<br />
але побіжно алхіміки вивчили властивості різних речовин,<br />
<br />
створили чимало дослідних приладів тощо. Астрологи,<br />
<br />
які віщували долі людей за розташуванням небесних тіл,<br />
<br />
зробили багато відкриттів у царині астрономії.<br />
<br />
Збагатилися й географічні знання європейців.<br />
<br />
Венеціанський купець Марко Поло здійснив подорож до<br />
<br />
Китаю і Центральної Азії. Свої враження він описав у<br />
<br />
“Книзі”, яка впродовж усього середньовіччя залишалася<br />
<br />
найулюбленішим чтивом європейців.<br />
У ХІV – ХV ст. побачили світ чимало описів різних<br />
<br />
земель. Поряд із достовірними повідомленнями вони<br />
<br />
містили різні фантастичні історії, наприклад, про<br />
<br />
напівлюдей-напівчудовиськ. Такими фантастичними<br />
<br />
описами були сповнені книги про тварин і рослини.<br />
<br />
Враження від подорожей розширювали знання про світ і<br />
<br />
сприяли вдосконаленню географічних карт. Цим<br />
<br />
закладався підмурівок для майбутніх великих<br />
<br />
географічних відкриттів.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-25188387535525884172015-05-17T07:11:00.004-07:002017-02-11T23:04:02.822-08:00<b>90.Каролінзьке відродження та його характер.</b><br />
===<br />
Каролінгське Відродження (фр. renaissance carolingienne)<br />
<br />
— період розвитку освіти, науки та мистецтв у<br />
<br />
середньовічній Європі в кінці 8 — на початку 9 ст.,<br />
<br />
пов'язаний із правлінням Карла Великого та його<br />
<br />
спадкоємців.<br />
<br />
Карл Великий підкорив собі великі території в Європі. 800<br />
<br />
року він був проголошений імператором Священної<br />
<br />
Римської імперії. Для управлінням великими володіннями<br />
<br />
Карлу потрібні були освічені люди. Частково їх<br />
<br />
запрошували з інших країн, але імператор доклав зусиль<br />
<br />
для вирощування своїх кадрів. Він заснував школу при<br />
<br />
своєму палаці в Аахені, яку очолив запрошений із Англії<br />
<br />
Алкуїн, підтримував монастирі, як центри освіти, зробив<br />
<br />
латину офіційною в імперії.<br />
<br />
Справу Карла Великого продовжили його спадкоємці<br />
<br />
Людовик Благочесний та Карл Лисий.<br />
<br />
Термін Каролінгське Відродження запровадив у 30-х<br />
<br />
роках 19 ст. французький історик Жан-Жак Ампер.<br />
===<br />
===<br />
«Каролінзьке відродження» (Роки правління Карла<br />
<br />
Великого) – це не тільки війни, а й період розквіту<br />
<br />
середньовічної культури Західної Європи. Історики<br />
<br />
називають його «Каролінзьким відродженням». Розвиток<br />
<br />
науки, освіти, мистецтва, архітектури був викликаний<br />
<br />
життєвими потре-бами держави. Карл добре розумів, що<br />
<br />
керувати імперією здатні освічені люди - як світські, так і<br />
<br />
духовні. Латинську мову - мову стародавніх римлян - у<br />
<br />
той час вже не розуміли ні рядові франки, ні духовенство.<br />
<br />
Діалекти, якими розмовляло населення західних областей<br />
<br />
Франкської імперії та Італії, хіба віддалено нагадували<br />
<br />
мову давніх римлян. Без знання латини неможливе було<br />
<br />
не тільки читання творів античних авторів, але й Святого<br />
<br />
Письма. Тому при великих монастирях і центрах<br />
<br />
єпископств почали створюватися школи, де передусім<br />
<br />
вивчали латинську мову. Вчителями, як правило, були<br />
<br />
ченці з Англії та Ірландії, їх запрошував до своєї країни<br />
<br />
Карл Великий.<br />
Діяла школа і при дворі Карла. Там вели заняття члени<br />
<br />
Академії - невеликого придворного гуртка, в якому<br />
<br />
читали твори античних авторів і отців церкви,<br />
<br />
дискутували, писали вірші...<br />
Головну роль в Академії відігравав вчений чернець<br />
<br />
Алкуїн (735-804 pp.) родом з Нортумбрії. Якось Карл<br />
<br />
зустрів його в Італії і, вражений його освіченістю, умовив<br />
<br />
переїхати до Аахена і зробив своїм найближчим<br />
<br />
радником. Алкуїн написав відомі філософські та<br />
<br />
богословські твори; його підручники з філософії,<br />
<br />
математики, граматики та інших предметів<br />
<br />
використовувалися в тогочасних школах. В останні роки<br />
<br />
свого життя Алкуїн був абатом монастиря в Турі, де<br />
<br />
заснував школу і велику бібліотеку.<br />
Розвитку освіти і поширенню знань сприяло<br />
<br />
переписування книг давніх авторів як християн, так і<br />
<br />
язичників. Цим займались ченці в багатьох франкських<br />
<br />
монастирях.<br />
За часів правління Каролінгів при дворі та деяких<br />
<br />
монастирях почали вести записи подій за роками. Вони<br />
<br />
називаються аннали (від латинського слова annus - рік).<br />
Це відіграло важливу роль у створенні писемної історії<br />
<br />
цієї держави.<br />
«Каролінзьке відродження» виразно проявилось також у<br />
<br />
розвитку мистецтва й архітектури. При спорудженні<br />
<br />
церков, монастирів, палаців бралися за зразок<br />
<br />
пізньоримські та візантійські будівлі. Поступово<br />
<br />
відродились настінний живопис і мозаїка.<br />
Отже, після кількох століть забуття за Карла Великого і<br />
<br />
його наступників почала відроджуватися антична,<br />
<br />
насамперед римська, культура.<br />
ЧОМУ ПОЧАЛАСЯ СТОЛІТНЯ ВІЙНА? Зусиллями<br />
<br />
кількох поколінь своїх королів Франція поступово<br />
<br />
перетворилася на могутню державу Європи. Французькі<br />
<br />
королі, не гребуючи засобами, підкоряли собі окремі<br />
<br />
герцогства і графства. Великою перешкодою на шляху<br />
<br />
повного об'єднання Франції стали володіння королів<br />
<br />
Англії династії Плантагенетів. Хоча ще на початку XIII ст.,<br />
<br />
за Іоана Безземельного, було втрачено Нормандію і<br />
<br />
більшість графств, але англійський король і надалі володів<br />
<br />
багатьма землями на південному заході Франції. Королю<br />
<br />
Філіппу IV Красивому, котрий добився перемоги над<br />
<br />
римським папою і тамплієрами, не вдалося повністю<br />
<br />
вигнати англійців із французької території.<br />
До причин давньої ворожості між Францією і Англією<br />
<br />
додалося їхнє суперництво за Фландрію – один з<br />
<br />
найбагатших регіонів Європи, де були розвинуті торгівля<br />
<br />
та сукнарство. Французькі королі не раз намагалися<br />
<br />
приєднати Фландрію до своїх володінь, але безуспішно.<br />
<br />
Фландрію у конфлікті з французами підтримувала Англія,<br />
<br />
бо їх з'єднували міцні торговельні інтереси: дороге<br />
<br />
фландрське сукно вироблялося з англійської вовни.<br />
Французькі та англійські інтереси також зіткнулися в<br />
<br />
Шотландії, Франція надавала допомогу шотландцям у<br />
<br />
їхній боротьбі з Англією за незалежність.<br />
Постійні чвари між Англією та Францією посилилися<br />
<br />
після смерті синів Філіппа IV, коли не ви-явилося прямих<br />
<br />
спадкоємців французького престолу. Династія Капетінгів,<br />
<br />
що правила Францією з кінця X ст., згасла. Законними<br />
<br />
спадкоємцями королівської корони у Франції визнали<br />
<br />
споріднене з Капетінгами сімейство Валу а. Однак<br />
<br />
англійський король Едвард ZZ/заявив, що він як онук<br />
<br />
Філіппа IV Красивого має більше прав на французьку<br />
<br />
корону, ніж будь-хто з Валуа.<br />
Щоб відхилити претензії англійського короля, французькі<br />
<br />
правники звернулися аж до «Салічної правди». В цьому<br />
<br />
законі часів Хлодвіга говорилося, що земля не може<br />
<br />
перейти у спадок жінці. А королівство — це також земля,<br />
<br />
пояснювали знавці права, тому дочка Філіппа IV, вона ж<br />
<br />
мати<br />
Едварда III, не може ані успадкувати Французьке<br />
<br />
королівство, ані передати синові права на фран-цузький<br />
<br />
престол.<br />
У конфлікті за право престолонаслідування обидві<br />
<br />
сторони вирішили вдатися до зброї. У1337р.<br />
<br />
французький король Філіпп VI Валуа заявив, що забирає<br />
<br />
володіння англійського короля на пів-денному заході<br />
<br />
Франції до свого домену. У відповідь Едвард III оголосив<br />
<br />
Франції війну, яка ви-явилась найтривалішою і найважчою<br />
<br />
війною часів усього Середньовіччя. Історики її назвали<br />
<br />
Сто-літньою війною (1337-1453).<br />
ПЕРШІ ПЕРЕМОГИ І ПОРАЗКИ Прагнення<br />
<br />
французького короля відібрати останні володіння<br />
<br />
Плантагенетів на континенті було зрозумілим. Франція —<br />
<br />
найбагатша і найбільш залюднена (близько 20 мільйонів<br />
<br />
мешканців) держава тогочасної Європи — могла<br />
<br />
сподіватися на швидку перемогу. Англія, що тоді<br />
<br />
налічувала всього 4,5 мільйона чоловік, мала слабше<br />
<br />
розвинуте госпо-дарство, а її північні райони зазнали<br />
<br />
спустошень під час війни з шотландцями.<br />
Однак виявилось, що Едвард III добре підготувався до<br />
<br />
війни. Він перетягнув на свій бік німецького імператора,<br />
<br />
уклав союз з багатими містами Фландрії, добився позики<br />
<br />
у ганзейських та італійських купців і створив міцну армію.<br />
Тактика ведення боїв у англійців була досить простою.<br />
<br />
Центр бойової шеренги, що наступала, займала кіннота,<br />
<br />
по боках ішли лучники, набрані з вільних селян, а перед<br />
<br />
ними - піхотинці. Анг-лійські лучники не мали собі рівних<br />
<br />
у Європі. Вони стріляли дуже влучно і з великою<br />
<br />
частотою (12 стріл на хвилину) на відстані понад 200<br />
<br />
метрів. Ударна сила їхніх стріл була дивовижно великою<br />
<br />
— від неї не захищав навіть рицарський панцир.<br />
<br />
Рицарські кіннотники отримували платню з королівської<br />
<br />
скарбниці, тому були безвідмовно вірними королю та<br />
<br />
його воєначальникам.<br />
Щодо французької армії, то вона складалася з окремих<br />
<br />
загонів важкоозброєних рицарів, приведе-них великими<br />
<br />
сеньйорами. Самовпевнені французькі герцоги і графи не<br />
<br />
бажали виконувати накази головнокомандувача, а діяли на<br />
<br />
свій страх і ризик.<br />
Воєнні дії фактично почалися в 1340 році, коли англійці у<br />
<br />
морському бою при Слейсі, біля берегів Фландрії, вщент<br />
<br />
розгромили французький флот і перейшли у наступ на<br />
<br />
суходолі. Однак сутички проходили з довгими перервами,<br />
<br />
а великі бої траплялися не часто. Тільки в 1346 році<br />
<br />
відбулася перша серйозна битва - битва під Кресі. Вигідна<br />
<br />
позиція, підготовлені воїни, використання обо-ронної<br />
<br />
тактики і, нарешті, вміле командування усією операцією<br />
<br />
забезпечили перемогу англійцям. Французи знову зазнали<br />
<br />
поразки через неузгодженість дій.<br />
З кожним роком війна ставала дедалі жорстокішою.<br />
<br />
Англійці захопили порт Кале - «морські ворота Франції»<br />
<br />
— і перетворили його на свою опорну базу. На<br />
<br />
південному заході Франції здійснював грабіжницькі<br />
<br />
напади на села і міста син англійського короля Едвард на<br />
<br />
прізвисько Чорний Принц. У 1356 р. під час рейду біля<br />
<br />
Пуатьє його оточила переважаюча чисельністю<br />
<br />
французька армія. Едвард погоджувався віддати всю<br />
<br />
здобич і бранців,<br />
аби французи дали змогу йому вийти з оточення. Але<br />
<br />
французький король Іоан Добрий вимагав від Чорного<br />
<br />
Принца здатися у полон разом зі своїм почтом. Тоді<br />
<br />
англійці приготувалися до тривалої оборони. Французи ж<br />
<br />
повторили усі свої помилки, яких припустилися під<br />
<br />
Кресі: діяли розрізнено і невиразно. На полі битви,<br />
<br />
повідомляє хроніст, залишився «весь цвіт французького<br />
<br />
рицарства»; багато французів на чолі з королем<br />
<br />
потрапили в полон. Так англійці повернули собі майже всі<br />
<br />
колишні володіння Плантагенетів у Франції.<br />
«ЧОРНА СМЕРТЬ» ТА ЇЇ НАСЛІДКИ Ще на початку<br />
<br />
Столітньої війни Західну Європу охопила епідемія чуми.<br />
<br />
Вона розпочалася в 1346 році в Криму, звідки<br />
<br />
поширилась по всій Візантії, Італії, Франції, перекинулась<br />
<br />
до Англії, а у 1349-1350 роках охопила Німеччину,<br />
<br />
Польщу, Скандинавію. Особливо лютувала чума в містах.<br />
<br />
Інколи вимирали цілі міста, нікому було ховати мертвих.<br />
<br />
Жертв епідемії було так багато, що чимало сіл і міст<br />
<br />
цілком обезлюдніли, а поля почали заростати лісом.<br />
<br />
Приблизно за три роки нечуваної біди населення Європи<br />
<br />
скоротилось на третину. Ця епідемія відома в історії<br />
<br />
європейців під назвою «чорна смерть».<br />
Різке скорочення людності спричинило до серйозних<br />
<br />
змін у господарському житті. Зменшилась потреба у<br />
<br />
продуктах харчування. Маловрожайні землі перестали<br />
<br />
обробляти, перетворивши їх на пасовища. На ринках<br />
<br />
з'явилося більше привозних продуктів, ніж до епідемії. У<br />
<br />
зв'язку з цим пож-вавилось торгове життя в Європі.<br />
<br />
Стало вигідніше поставляти зерно зі Східної Німеччини,<br />
<br />
При-балтики і Польщі, ніж вирощувати його на місці.<br />
<br />
Саме тоді з'явились дуже багаті люди - засновники<br />
<br />
майбутніх купецьких і банкірських династій.<br />
ГЕРЦОГ КАРЛ СМІЛИВИЙ І КОРОЛЬ ЛЮДОВИК XI<br />
<br />
Після Столітньої війни стосунки між бур-гундськими<br />
<br />
герцогами та французькими королями загострилися. З<br />
<br />
одного боку, бургундський герцог Карл Сміливий<br />
<br />
прагнув проголосити свої володіння самостійним<br />
<br />
королівством, з другого — французький король Людовик<br />
<br />
XI (1461- 1483) хотів якнайшвидше зібрати під своєю<br />
<br />
владою всі французькі землі, в тому числі й Бургундію.<br />
<br />
Тому Карл Сміливий підтримував або сам органі-зовував<br />
<br />
змови великих сеньйорів проти французького короля.<br />
<br />
Одного разу він сказав: «Я так лю-блю Францію, що<br />
<br />
бажав би їй не одного, а шістьох королів». Герцог<br />
<br />
Бургундський бачив себе не тільки королем, але й<br />
<br />
німецьким імператором. Імператорська корона була йому<br />
<br />
потрібна для того, щоб поквитатися з підступним та<br />
<br />
скупим королем Франції Людовиком XI і на чолі воїнства<br />
<br />
всього християнського світу відправитися в новий<br />
<br />
Хрестовий похід звільняти Єрусалим. Переговори Карла<br />
<br />
Сміливого з німецьким імператором та плани видати<br />
<br />
заміж єдину дочку і спадкоємицю за його сина викликали<br />
<br />
тривогу Людовика XI.<br />
Людовик XI у боротьбі зі своїми противниками не<br />
<br />
гребував ніякими засобами, не раз вдавався до обману,<br />
<br />
порушував дане слово. Обережний і хитрий, король вміло<br />
<br />
використовував помилки, яких припускався гордий і<br />
<br />
зарозумілий герцог. Хто знає, чим би скінчилася<br />
<br />
боротьба між Бургундією і Францією, якби Карл<br />
<br />
Сміливий не вдався до сумнівної авантюри.<br />
Герцог Бургундський посварився зі своїми сусідами-<br />
<br />
швейцарцями - мешканцями гірського аль-пійського краю<br />
<br />
— і вирішив їх провчити. Він зібрав військо і рушив у бік<br />
<br />
Альп. Однак цей похід закінчився його поразкою в двох<br />
<br />
битвах. Селянська піхота у важкодоступній гірській<br />
<br />
місцевості мала перевагу перед рицарською кіннотою, та<br />
<br />
й артилерію бургундці змушені були залишити на полі<br />
<br />
бою. Довідавшись про перемогу швейцарців, підвели<br />
<br />
голову вороги Карла. Не встигнувши добре<br />
<br />
підготуватися, герцог розпочав з ними війну. В черговій<br />
<br />
битві в січні 1477р. він загинув.<br />
Цією звісткою скористався Людовик XI. Його війська<br />
<br />
одразу оволоділи Бургундією. Інша частина колишніх<br />
<br />
володінь Карла Сміливого, в тому числі й Нідерланди,<br />
<br />
відійшла до Священної Римської імперії внаслідок шлюбу<br />
<br />
спадкоємиці герцога з сином німецького імператора.<br />
<br />
Бургундська держава зникла з карти Європи разом з<br />
<br />
мріями про відродження рицарства і хрестових походів.<br />
<br />
Час вбраних у лати рицарів минув. З появою<br />
<br />
вогнепальної зброї та найманих армій їм уже не<br />
<br />
залишалося місця на полях європейських битв.<br />
ЗАВЕРЩЕННЯ ОБ'ЄДНАННЯ ФРАНЦІЇ Людовику XI<br />
<br />
вдалося приєднати до своїх володінь та-кож велике<br />
<br />
Провансальське графство з містом Марсель. Після його<br />
<br />
смерті до Французького коро-лівства увійшла Бретань -<br />
<br />
герцогство на північному заході континенту. Так до кінця<br />
<br />
XV ст. заве-ршилося об'єднання Франції.<br />
Одночасно відбувалося зміцнення королівської влади.<br />
<br />
Тепер король правив країною за допомогою чиновників,<br />
<br />
що були у нього на службі. Він мав постійне військо, на<br />
<br />
утримання якого щороку збиралися податки з населення.<br />
<br />
В умовах миру і сильної королівської влади зростали<br />
<br />
міста, роз-ширювалася торгівля, пожвавлювався розвиток<br />
<br />
сільського господарства. Франція вступала в XVI ст.<br />
<br />
могутньою європейською державою.<br />
===<br />
===<br />
«Каролингское відродження»<br />
<br />
Коли в 800 р. папа Лев III поклав на франкського короля Карла Великого (768-814) «корону римських імператорів», - в Західній Європі відродилася імперія. Під пануванням Карла Великого виявилася значна частина території колишньої Західної Римської імперії. З часів цього імператора європейські государі стали називати себе королями. При Каролингах - так називалася династія, заснована дідом Карла Великого Карлом Мартеллом, - ідеалом в мистецтві була проголошена античність. Античних традицій наслідували архітектори і будівельники, часто просто запозичуючи деталі з древніх будівель; римська живопис служила зразком для мініатюристів. Мистецтво тієї епохи отримало найменування «Каролингского ренесансу».<br />
<br />
З архітектурних пам'яток «Каролингского ренесансу» до наших днів дійшли деякі. Серед них - капела імператорської резиденції в Ахені (788-805, Німеччина), «ворота» з надбрамною залом у Лорше (бл. 800, Німеччина) та ін Ахенського капела і надбрамна побудова в Лорше - нетрадиційні споруди раннього Середньовіччя. За літературними джерелами відомо про інтенсивний будівництві великих монастирських комплексів, укріплень, базилікальнй церков і резиденцій - «пфальцев».<br />
<br />
Храми і палаци прикрашалися кольоровими мозаїками (ораторій в Жерминьи-де-Пре, після 806), а також фресками, зміст яких з часом ставало все більш різноманітним. Церква Св. Іоанна Хрестителя (бл. 800) у Мюнстері (Швейцарія), де знаходяться найдавніші з відомих каролингских фресок, була розписана на сюжети зі Старого та Нового заповітів. Саме в цій церкві вперше з'явилося зображення Страшного Суду, що згодом стало однією з характерних рис середньовічного мистецтва. На фресках пропорції фігур витримані в античних традиціях, з іншого боку, тут немає тієї врівноваженості, яка властива античного мистецтва: жести персонажів різання, широкі складки їх убрань майорять, ніби підхоплені вихором. Є свідчення, що в епоху Каролінгів розвивалася також світська живопис, проте пам'ятники цього роду до наших днів не дійшли.<br />
<br />
В епоху Каролінгів надзвичайного розквіту досягло мистецтво книжкової мініатюри. У 781-89 рр.. на замовлення Карла Великого в палацової кнігопісной майстерні в Ахені було створено Євангеліє Годескалька, назване на ім'я художника. Серед інших ілюстрацій у книзі є зображення, що розповідають про візит Карла до Риму на паску в 781 р., а також про хрещення його сина Піпіна папою Адріаном I. У книзі антична стилістика поєднується із середньовічною символікою та орнаментикою. Через кілька десятиліть традиції Ахенського мініатюри стали відомі в Турі, Реймсі (сучасна Франція) та інших містах. У зображеннях антична величавість поступово поступається місцем простим людським почуттям.<br />
<br />
Одним з чудових творів «Каролингского відродження» вважається Утрехтська Псалтир (IX ст.), Що зберігається нині в університеті міста Утрехта (Нідерланди). У книзі сто шістьдесят п'ять малюнків, кожний з яких відповідає певному псалму. Наприклад, сцена з двома майстрами у ковальського горна ілюструє наступний вірш псалма: «Слова Бога - чисті слова, як срібло, очищене в горнилі землі, очищене сім разів». Середньовічний художник зумів створити щось абсолютно нове: образотворче оповідання, що складається зі сцен битв і полювань, бенкетів і сільськогосподарських робіт, він наповнив яскравими і живими образами. Його герої відчувають благоговіння і страх, хвилювання і умиротворення. Стиль Утрехтської Псалтиря зробив величезний вплив на інші види середньовічного мистецтва. Подібні зображення стали з'являтися на книжкових окладах, виконаних з слонової кістки та золота, а також на невеликих вівтарях.<br />
<br />
З середини IX ст. придбали популярність ілюстровані рукописи, створені в монастирі Св. Мартіна в Турі. У так званої біблії Карла II Лисого (846-51) зображена урочиста сцена піднесення книги цього государю: процесія ченців в оточенні багато одягнених придворних, духовенства і правоохоронці постає перед імператором. Ця мініатюра - одне з найбільш ранніх зображень реальної події в західноєвропейському середньовічному мистецтві.<br />
<br />
У 843 р. імперія Каролінгів розпалася. Всю другу половину IX століття на території колишньої імперії не припинялися міжусобні війни, що призвело до майже повного занепаду культури.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-63768784480789285422015-05-17T06:27:00.002-07:002015-05-17T06:27:17.785-07:00<b>88.Середньовічні єресі.</b><br />
===<br />
<u>Середньовічні єресі.Іквізиція.</u><br />
Зрощення церкви зі світським життям після її звільнення<br />
<br />
від світських зв’язків зумовлює утворення різних сект<br />
<br />
(єрисей), які заперечують право на панування І володіння<br />
<br />
майном церкви. Найбільш поширеною єрессю, що<br />
<br />
виникла у др.. пол. 11 ст. була єресь катарів, що була<br />
<br />
широко поширена в Пн. Італії (Ломбардія), та в Пд.<br />
<br />
Франції. Після єретичного собору в Сен-Фелікс-де-<br />
<br />
Каранані (1167) перемагає радикально-дуалістичне вчення<br />
<br />
Нікіти Візантійського. Найважливішою групою стають<br />
<br />
альбігойці (місто Альбі у пд. Франції). Найближчим<br />
<br />
джерелом катарів-альбігойців було болгарське<br />
<br />
богомільство (радикально-дуалістичне вчення, сувора<br />
<br />
аскетичність). Катари відкидали необхідність існування<br />
<br />
феодальної католицької церкви, феод держави, виступали<br />
<br />
проти війн. Єресь вальденсів отримала, а свою назву від<br />
<br />
імені ліонського купця, який роздав своє майно бідним а<br />
<br />
сам виступив з проповіддю покаяння та призиву до<br />
<br />
бідності (70-ті рр. 12 ст). вальденси набули поширення в<br />
<br />
пд Франції, пд. Германії, Швейцарії, у 13-14 ст були<br />
<br />
поширені в Чехії. У 14-15 ст. єретичні рухи набувають<br />
<br />
особливо широкий характер, розділяючись на дві основні<br />
<br />
течії: 1) помірковану бюргерську єресь, що виступала<br />
<br />
проти папства, що сталила за мету створення нової<br />
<br />
«бюргерської церкви»; 2) селянську єресь, яка виставляла<br />
<br />
програму соціального реформування с-ства на<br />
<br />
антифеодальних основах. Католицька церква боролась із<br />
<br />
сектами з допомогою новостворених орденів, хрестових<br />
<br />
походів та інквізиції. Єресі караються церквою до 12 ст.<br />
<br />
відлученням і ув’язненням у монастирі. Після<br />
<br />
запровадження єпископської інквізиції (1215) Григорій 9<br />
<br />
(1231) створює папську інквізицію. Водночас<br />
<br />
впроваджено смертну кару для єретиків у Франції,<br />
<br />
Німеччині. Інквізицією називався спеціальний церковний<br />
<br />
суд, організований для розгляду справ, пов’язаних із<br />
<br />
єретизмом. Вже при Інокентії 3 справа інквізиції була<br />
<br />
передана ордену домініканців, що був заснований у 1207-<br />
<br />
1208рр. іспанським дворянином Гусманом Домініком.<br />
<br />
Францисканський орден був заснований у 1209-1210рр.<br />
<br />
Франциском Асізським, мета – анти єретичні проповіді<br />
<br />
серед народу.<br />
===<br />
===<br />
<b>Середньовічні єресі</b><br />
<br />
Монополія християнської церкви на ідеологію, політику, а<br />
<br />
згодом і на право, що встановилася після визнання<br />
<br />
християнства як офіційної релігії, не могла не піддатися<br />
<br />
критиці. Жорсткий контроль офіційної церкви над<br />
<br />
духовним життям суспільства, перетворення її в великого<br />
<br />
власника, освячення найжорсткіших форм експлуатації -<br />
<br />
все це приводило до протесту, який в умовах того часу<br />
<br />
наділявся в релігійну оболонку. Течії в християнській<br />
<br />
церкві, що відступали від офіційно схвалених догматів,<br />
<br />
отримали назву «єресі» (у перекладі з грецької -<br />
<br />
«вчення»).<br />
Як складні, багатопланові явища в духовному і<br />
<br />
політичному житті суспільства, єресі мали свої<br />
<br />
гносеологічні та соціально-політичні корені. Коріння<br />
<br />
гносеологічні йшли на «глибину» античного раціоналізму,<br />
<br />
в природне прагнення мислячої людини пояснити за<br />
<br />
допомогою розуму основні догмати християнської віри<br />
<br />
(про троїчності божества і богочеловечности Христа).<br />
<br />
Соціально-політичну базу єресей у всі часи складало<br />
<br />
невдоволення широких народних мас, які страждали від<br />
<br />
експлуатації та насильства.<br />
Характеристика змісту єресей може бути тільки<br />
<br />
конкретно-історичною, оскільки єресі в період<br />
<br />
формування християнства істотно відрізняються від<br />
<br />
єресей IV-VII ст., А останні - від навчань XI-XIII ст., Не<br />
<br />
кажучи вже про єресях епохи Реформації. Разом з тим<br />
<br />
можна виділити і деякі спільні риси. Для всіх єресей ідеал<br />
<br />
- раннє християнство, тільки більш помірні з них<br />
<br />
обмежувалися цілями перебудови релігійно-церковного<br />
<br />
життя, а більш радикальні - всіх сфер життя суспільства.<br />
<br />
Єресі виникають в центрах інтелектуального життя свого<br />
<br />
часу, які збігаються з центрами розвитку ремесла і<br />
<br />
торгівлі, а значить і соціально-політичного життя.<br />
До IV в. такі центри були зосереджені в Східному<br />
<br />
Середземномор'ї. Зона економічного процвітання<br />
<br />
пересунулася до<br />
того часу з заходу Римської імперії в її Східну<br />
<br />
префектуру (північне узбережжя Єгипту, Палестини,<br />
<br />
середземноморське узбережжя Малої Азії та Грецію). І<br />
<br />
якщо в хіревшем Римі християнська церква являла собою<br />
<br />
в усіх відношеннях монолітну організацію, то що<br />
<br />
розвивалися міста Сходу дали багатий спектр єресей:<br />
<br />
аріанство (Олександрія), несторіанство<br />
<br />
(Константинополь), донатізм (Карфаген) та ін<br />
Перші єресі виникли на грунті так званих тринітарних<br />
<br />
суперечок, тобто полеміки з питання про тлумачення<br />
<br />
догмату про троїчності божества. Офіційна церква<br />
<br />
захищала наріжний догмат християнської віри про Святій<br />
<br />
трійці (батько, син і дух Святий - суть «те ж саме»<br />
<br />
триєдине Божество), а її опоненти доводили, що Бог-син,<br />
<br />
тобто Ісус Христос, не може бути рівний Богу-батькові, а<br />
<br />
лише «подібний» йому (аріани), причому деякі з єретиків<br />
<br />
бачили в Христі тільки людську природу (несториане). У<br />
<br />
політичному плані перші єресі хоча іноді і змикалися з<br />
<br />
широкими народними рухами (донатізм), але частіше<br />
<br />
відбивали пасивний соціальний протест, етнічні<br />
<br />
протиріччя і сепаратистські устремління окремих<br />
<br />
провінцій Східної префектури.<br />
Офіційна християнська церква побачила в єресях руху, які<br />
<br />
прагнуть розколоти її єдність, а світська влада - сили, що<br />
<br />
сприяють бунтівникам і сепаратистам. У 325г. з ініціативи<br />
<br />
Костянтина в малоазіатських місті Нікея зібрався I<br />
<br />
Вселенський собор. З'їхалися на нього єпископи з обох<br />
<br />
частин Римської імперії затвердили ортодоксальну<br />
<br />
редакцію догмату про Святій трійці і засудили головну з<br />
<br />
тодішніх єресей - аріанство. Проведений у 451г.<br />
<br />
Халкедонский собор остаточно підтвердив цей догмат,<br />
<br />
сформулювавши його таким чином, що будь-яка спроба<br />
<br />
дати його в іншій редакції автоматично кваліфікувалася як<br />
<br />
єресь і тягла за собою анафематствование (відлучення від<br />
<br />
церкви). Незабаром церква отримала і підтримку держави<br />
<br />
для переслідування інакомислячих: в 527г. імператор<br />
<br />
Юстиніан видав едикт проти єретиків (до них<br />
<br />
зараховувалися також іудеї і язичники), згідно з яким<br />
<br />
останні<br />
зобов'язані були в тримісячний термін перейти в офіційну<br />
<br />
конфесію під страхом посилання, конфіскації майна і<br />
<br />
навіть смертної кари.<br />
З бурхливих подій VI-VII ст. офіційна церква вийшла<br />
<br />
зміцнілою як ідеологічно, так і організаційно. Вона<br />
<br />
відшліфувала свої основні догмати і доктрини. З двох<br />
<br />
джерел християнства - Священного писання і<br />
<br />
Священного переказу - все більший упор стали робити на<br />
<br />
останньому, тобто на працях отців і вчителів церкви, а<br />
<br />
пізніше - на буллах і енцикліках вищих церковних ієрархів.<br />
<br />
Посилилися і політичні претензії церкви, яка прагнула<br />
<br />
підкорити собі світську владу. Що стосується єресей, то з<br />
<br />
падінням ролі міст в період раннього Середньовіччя<br />
<br />
настає і ослаблення ідейних пристрастей і пошуків нових<br />
<br />
шляхів у вірі.<br />
Другий значний сплеск єретичних навчань пов'язаний з<br />
<br />
підйомом ремесла і торгівлі в містах Західної і Південної<br />
<br />
Європи в XI-XIII ст., Із загостренням соціальних<br />
<br />
суперечностей і ідеологічної боротьби. У західних<br />
<br />
областях Болгарії (нині Боснія) виникає рух богомилов<br />
<br />
(«богомольців»), в Ломбардії, на півночі Італії,<br />
<br />
з'являються Патарі, в Ліоні, на півдні Франції, - Тіссеран<br />
<br />
(«ткачі») і вальденси (послідовники П'єра Вальдо,<br />
<br />
багатого купця , роздав своє майно біднякам), а в<br />
<br />
Лангедоке, теж на півдні Франції, - альбігойці. В історію<br />
<br />
всі ці єресі ввійшли під загальною назвою «катари»<br />
<br />
(«чисті»).<br />
В ідейний арсенал катарів увійшли деякі<br />
<br />
ранньохристиянські тексти, насамперед Священне<br />
<br />
писання, а також основні концепції більш ранніх єресей -<br />
<br />
аріанства і несторіанства. Найрадикальніші течії катарів<br />
<br />
сприйняли ще й деякі ідеї маніхейства, дуалістичного<br />
<br />
вчення, оголошує весь реальний світ приреченим на<br />
<br />
загибель породженням диявола. Поживний грунт для<br />
<br />
єресі катарів являло посилилося класове розмежування,<br />
<br />
невдоволення позаекономічних примусом феодалів і<br />
<br />
свавіллям з боку держави і католицької церкви.<br />
Спочатку вся панівна християнська церква іменувала себе<br />
<br />
ортодоксальної (у перекладі з грецької -<br />
«православної») і католицької («вселенської»,<br />
<br />
«соборної»), з тим , щоб підкреслити свою відмінність<br />
<br />
від єресей як невірних і до того ж суто регіональних<br />
<br />
навчань. Проте в ній завжди існували глибокі світоглядні<br />
<br />
відмінності, зумовлені як соціальними реаліями Західної<br />
<br />
Європи та Візантії, так і культурними традиціями. У<br />
<br />
кінцевому рахунку взяли гору відцентрові тенденції, і в<br />
<br />
1054 р. єдина християнська церква припинила своє<br />
<br />
існування. Після схизми (розколу) західна конфесія<br />
<br />
втримала назву католицької, а східна - православної. Втім,<br />
<br />
офіційна назва останньої було «греко-католицька», але з<br />
<br />
живого обороту воно вийшло. Разом з тим чіткої<br />
<br />
диференціації за соціально-класовими ознаками єресі<br />
<br />
XI-XIII ст. ще не досягли.<br />
За своїм богословським змістом єресі катарів були<br />
<br />
спрямовані на критику основ католицької догматики.<br />
<br />
Продовжуючи традиції аріан, катари виступали проти<br />
<br />
ортодоксальної трактування тринитарного питання. Від<br />
<br />
несториан вони успадкували дуже високі вимоги до кліру.<br />
<br />
Середньовічне духовенство, і в першу чергу римська<br />
<br />
курія, які загрузли в пожадливості і розпусті, ніяк не<br />
<br />
відповідали моральним стандартам катарів, тому за ними<br />
<br />
не визнавалася роль посередника між Богом і мирянами.<br />
<br />
Новими елементами вчення катарів стало заперечення<br />
<br />
церковного культу (ліквідація храмів, ікон, обрядів) і семи<br />
<br />
християнських таїнств (хрещення, причащання,<br />
<br />
священства і т.д.), вимога «дешевої церкви» - без<br />
<br />
церковної десятини, без численного кліру і без великої<br />
<br />
феодальної власності.<br />
Католицька церква побачила в катарах грізного суперника<br />
<br />
в боротьбі не тільки за доходи, а й за уми і серця людей, і<br />
<br />
кинула проти єретиків всю свою силу і вплив. Катари<br />
<br />
були відлучені від церкви і піддані вічного прокляття -<br />
<br />
анафемі. У союзі зі світськими феодалами папський Рим<br />
<br />
організував проти єретиків каральні експедиції, а проти<br />
<br />
альбігойців - хрестовий похід. З метою відвернення мас<br />
<br />
від єретичних навчань Рим створив так звані «жебручі»<br />
<br />
ордена францисканців і домініканців<br />
(початок XIII ст.). Підтримавши вчення Фоми<br />
<br />
Аквінського, папська курія зміцнила фундамент<br />
<br />
католіцістской теології. Нарешті, прагнучи раз і назавжди<br />
<br />
вибити з рук єретиків грізна зброя - священне писання,<br />
<br />
папа Григорій VII видав буллу (1231г.), яка забороняла<br />
<br />
мирянам читати Біблію.<br />
Ціною крайньої напруги інтелектуальних і матеріальних<br />
<br />
сил, ціною розорення і спустошення найрозвиненіших<br />
<br />
районів Західної Європи католицька церква до кінця XIII<br />
<br />
в. здобула повну перемогу над катарами. Хвиля<br />
<br />
єретичних рухів спала, але не пройшла безслідно.<br />
Розвиток товарно-грошових відносин у надрах<br />
<br />
феодального ладу, зростання ремесел, міст підготували<br />
<br />
освіту централізованих держав у Західній Європі.<br />
<br />
Зростаюче бюргерство, зацікавлена ??в об'єднанні країни,<br />
<br />
яке створило б більш сприятливі умови для розвитку<br />
<br />
ремесла і торгівлі, підтримувало королівську і<br />
<br />
імператорську владу, вбачаючи в ній засіб для подолання<br />
<br />
феодальної роздробленості. Спираючись на зростаючі<br />
<br />
міста, королівська влада вела боротьбу проти<br />
<br />
прихильників феодальної роздробленості - князів, баронів<br />
<br />
і ін, а також проти католицької церкви, яка, силкуючись<br />
<br />
зміцнити свою могутність, перешкоджала створенню<br />
<br />
централізованих держав.<br />
Ідеологія зростаючого бюргерства, який підтримував<br />
<br />
централізовану владу у формі станово-представницької<br />
<br />
монархії, отримала вираження у вченні Марсилій<br />
<br />
Падуанського. У своїй праці «Захисник миру» (1324г.) М.<br />
<br />
Падуанський виступав проти домагань духовенства на<br />
<br />
світську владу, вказуючи, що католицька церква<br />
<br />
винуватиця феодальної роздробленості і її втручання в<br />
<br />
справи імператорів ведуть до міжусобних війн. Для<br />
<br />
створення умов розвитку торгівлі та ремесла М.<br />
<br />
Падуанський вимагав створення сильної централізованої<br />
<br />
влади, незалежної від церкви. З цією метою він ділив<br />
<br />
закони на юридичні, що регламентують поведінку людей, і<br />
<br />
релігійні, що не мають відношення до земного життя. За<br />
<br />
вченням М. Падуанського церква не має права втручатися<br />
<br />
у справи світської<br />
влади. Він закликав передати всю повноту влади<br />
<br />
становому зборам, яке видавало б закони і обирало<br />
<br />
імператора. Це вчення, обгрунтовує освіту станово-<br />
<br />
представницьких монархій і ліквідацію феодальної<br />
<br />
роздробленості, було в той час прогресивним, так як<br />
<br />
подолання феодальної роздробленості створювало<br />
<br />
сприятливі умови для розвитку продуктивних сил.<br />
Широкі маси міських низів і селянства менше цікавилися<br />
<br />
нюансами тринітарних суперечок і оцінками священного<br />
<br />
перекази, але їх залучали ідеї про повернення до<br />
<br />
простого строю ранньохристиянської церкви і особливо<br />
<br />
перебудову життя на засадах соціальної справедливості.<br />
<br />
Плебейські єретичні руху XIV-XV ст. представлені<br />
<br />
виступами мандрівних священиків лоллардов (від<br />
<br />
дієслова loilen - бурмотіти) в Англії та таборитів на чолі з<br />
<br />
Яном Жіжкой в ??Чехії.<br />
До початку XV в. відноситься зародження Реформації в<br />
<br />
Чехії, яка перебувала під владою німецького імператора і<br />
<br />
католицької церкви. Початок відкритого повстання<br />
<br />
чеського селянства, лицарства і міських станів проти<br />
<br />
німецьких феодалів було покладено виступом Яна Гуса,<br />
<br />
який зажадав знищення влади католицької церкви в Чехії,<br />
<br />
скасування привілеїв духовенства, конфіскації церковних<br />
<br />
багатств. Він закінчив життя на багатті інквізиції. У період<br />
<br />
війни чеського народу проти німецьких феодалів і<br />
<br />
католицького духовенства серед повсталих визначилися<br />
<br />
два табори: табір бюргерської, помірної Реформації<br />
<br />
(«чашники») і селянсько-плебейський табір («таборіти»).<br />
<br />
Чашники, що виражали інтереси чеського бюргерства,<br />
<br />
вимагали помірної церковної реформи, сводившейся до<br />
<br />
встановлення «дешевої церкви», конфіскації церковних<br />
<br />
земель, знищення низки привілеїв. На відміну від<br />
<br />
чашників, таборіти вимагали не тільки церковної<br />
<br />
реформи, а й скасування станових привілеїв, феодальних<br />
<br />
повинностей. У відповідності з ідеєю раннього<br />
<br />
християнства вони стверджували, що настане<br />
<br />
«тисячолітнє царство», де не буде гноблення і насильства.<br />
<br />
Селянська армія таборитів вела боротьбу проти феодалів.<br />
<br />
Налякані розмахом цього руху чашники пішли на пряму<br />
<br />
угоду, уклавши угоду з католиками, єретичне рух<br />
<br />
пригноблених мас Чехії було придушене феодалами.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-20396359793587594822015-05-17T05:17:00.002-07:002015-05-17T05:21:14.613-07:00<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
84. "Священна Римська імперія" в ХІІ-ХІІІ ст.</h4>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
===</h4>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
<span style="font-weight: normal;">«Священна Римська імперія»</span></h4>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
<span style="font-weight: normal;"><br /></span></h4>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
<span style="font-weight: normal;">«Священна Римська імперія» 962— 1806 рр. (з кінця XV ст. — «Священна Римська імперія германської нації») була заснована німецьким королем Огтоном І, який підкорив Північну і Середню Італію (разом з Римом). Включала також Чехію, Бургундію (Арелат), Нідерланди, швейцарські землі і т. д. Імператори вели агресивну політику, головним чином на півдні (Італія) і сході (землі полабських слов'ян), у кінці XI — XIII ст. боролися з римськими папами за інвеституру, за Італію. Поступово влада імператорів стала номінальною. Землі Італії були втрачені вже в середині XIII ст.; Німеччина (що займала пануюче становище в імперії) розпалася на окремі територіальні князівства. Вестфальский мир 1648 р. закріпив перетворення імперії в конгломерат незалежних держав. «Священна Римська імперія» остаточно була ліквідована в XIX ст. в ході наполеонівських воєн.</span></h4>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
===</h4>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
<span class="mw-headline" id=".D0.95.D0.BF.D0.BE.D1.85.D0.B0_.D0.93.D0.BE.D0.B3.D0.B5.D0.BD.D1.88.D1.82.D0.B0.D1.83.D1.84.D0.B5.D0.BD.D1.96.D0.B2">Епоха Гогенштауфенів</span><span class="mw-editsection" style="-webkit-user-select: none; display: inline-block; font-size: xx-small; font-weight: normal; line-height: 1em; margin-left: 1em; unicode-bidi: -webkit-isolate; vertical-align: baseline; white-space: nowrap;"><span class="mw-editsection-bracket" style="color: #555555; margin-right: 0.25em;">[</span><a class="mw-editsection-visualeditor" href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F&veaction=edit&vesection=7" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Редагувати розділ: Епоха Гогенштауфенів">ред.</a><span class="mw-editsection-divider" style="color: #555555;"> • </span><a href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F&action=edit&section=7" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Редагувати розділ: Епоха Гогенштауфенів">ред. код</a><span class="mw-editsection-bracket" style="color: #555555; margin-left: 0.25em;">]</span></span></h4>
<div class="thumb tright" style="background-color: white; clear: right; color: #252525; float: right; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.5em 0px 1.3em 1.4em; width: auto;">
<div class="thumbinner" style="background-color: #f9f9f9; border: 1px solid rgb(204, 204, 204); font-size: 13.1599998474121px; overflow: hidden; padding: 3px; text-align: center; width: 252px;">
<a class="image" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Monument_barbarossa.jpg" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;"><img alt="" class="thumbimage" data-file-height="850" data-file-width="942" src="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a7/Monument_barbarossa.jpg/250px-Monument_barbarossa.jpg" height="226" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a7/Monument_barbarossa.jpg/375px-Monument_barbarossa.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a7/Monument_barbarossa.jpg/500px-Monument_barbarossa.jpg 2x" style="border: 1px solid rgb(204, 204, 204); vertical-align: middle;" width="250" /></a><br />
<div class="thumbcaption" style="border: none; font-size: 12.370400428772px; line-height: 1.4em; padding: 3px; text-align: left;">
<div class="magnify" style="float: right; margin-left: 3px; margin-right: 0px;">
<a class="internal" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Monument_barbarossa.jpg" style="-webkit-user-select: none; background: linear-gradient(transparent, transparent), url(data:image/svg+xml,%3C%3Fxml%20version%3D%221.0%22%20encoding%3D%22UTF-8%22%20standalone%3D%22no%22%3F%3E%0A%3Csvg%20xmlns%3D%22http%3A%2F%2Fwww.w3.org%2F2000%2Fsvg%22%20viewBox%3D%220%200%2011%2015%22%20width%3D%2215%22%20height%3D%2211%22%3E%0A%20%20%20%20%3Cg%20id%3D%22magnify-clip%22%20fill%3D%22%23fff%22%20stroke%3D%22%23000%22%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22bigbox%22%20d%3D%22M1.509%201.865h10.99v7.919h-10.99z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22smallbox%22%20d%3D%22M-1.499%206.868h5.943v4.904h-5.943z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%3C%2Fg%3E%0A%3C%2Fsvg%3E%0A); color: #0b0080; display: block; height: 11px; overflow: hidden; text-decoration: none; text-indent: 15px; white-space: nowrap; width: 15px;" title="Збільшити"></a></div>
Пам'ятник <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Фрідріх Барбаросса">Фрідріху Барбароссі</a> на горі Кіффхаузер</div>
</div>
</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
В другій чверті <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XII_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XII століття">XII століття</a> в центрі політичного життя імперії опинилося суперництво між двома крупними княжими родами Німеччини —<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B0%D1%83%D1%84%D0%B5%D0%BD%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Гогенштауфени">Гогенштауфенами</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%84%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вельфи">Вельфами</a>. Перші домінували в південно-західній Німеччині (<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B0%D0%B1%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Швабія">Швабія</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%B0%D1%81" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Ельзас">Ельзас</a>) і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Франконія">Франконія</a>). Вельфи були правителями <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Баварія">Баварії</a>,<a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F_(%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%84%D1%8E%D1%80%D1%88%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Саксонія (курфюршество)">Саксонії</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Тоскана">Тоскани</a> і, разом з Альбрехтом Ведмедем, розвивали експансію у напрямку слов'янських земель. <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1138" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1138">1138</a> року імператором був обраний<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%80%D0%B0%D0%B4_III" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Конрад III">Конрад III Гогенштауфен</a>, проте збройне протистояння Вельфів і Гогенштауфенів продовжувалося практично протягом всього його правління<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Після смерті Конрада III в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1152" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1152">1152</a> р. імператором став його племінник <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_I_%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Фрідріх I Барбаросса">Фрідріх I Барбаросса</a>, володарювання якого стало періодом значного посилення центральної влади в Німеччині і, на думку багатьох істориків, могутності Священної Римської імперії. Головним напрямком політики Фрідріха I стало відновлення імператорської влади в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Італія">Італії</a>. Фрідріх здійснив шість походів до Італії, під час першого з яких був коронований в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%BC" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Рим">Римі</a> імператорською короною. На Ронкальському сеймі <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1158" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1158">1158</a> р. була зроблена спроба юридичного оформлення влади імператора одночасно в Італії і Німеччині. Посилення імператора на<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Апеннінський півострів">Апеннінському півострові</a> викликало спротив як папи римського <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%86%D0%86%D0%86_(%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D0%B0_%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Олександр ІІІ (папа римський)">Олександра III</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Сицилійське королівство">Сицилійського королівства</a>, так і північноіталійських міських комун, які <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1167" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1167">1167</a> року об'єдналися в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Ломбардська ліга">Ломбардську лігу</a>. Ломбардській лізі вдалося організувати ефективну відсіч планам Фрідріха I відносно Італії і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1176" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1176">1176</a> року завдати нищівної поразки імперським військам в битві при Леньяно, що змусило імператора в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1187" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1187">1187</a> визнати автономію міст. В самій Німеччині позиції імператора значно посилилися завдяки розділу володінь Вельфів <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1181" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1181">1181</a> року і формуванню достатньо великого<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD_(%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Домен (область)">домену</a> Гогенштауфенів. Наприкінці життя Фрідріх I вирушив у <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B9_%D1%85%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Третій хрестовий похід">Третій хрестовий похід</a>, під час якого і загинув в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1190" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1190">1190</a>.<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup></div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Сину та спадкоємцю Фрідріха Барбаросси <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%85_VI_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Генріх VI (імператор Священної Римської імперії)">Генріху VI</a> в низці військових операцій вдалося ще більше розширити територіальну могутність імператора, підкоривши <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Сицилійське королівство">Сицилійське королівство</a>. Саме в цій державі Гогенштауфени змогли створити централізовану спадкоємну монархію з сильною королівською владою і розвиненою бюрократичною системою, тоді як в німецьких землях посилення регіональних князів не тільки не дозволило закріпити самодержавну систему правління, але й забезпечити передачу імператорського престолу у спадок. Після смерті Генріха VI в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1197" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1197">1197</a>було обрано відразу двох римських королів <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BF_%D0%A8%D0%B2%D0%B0%D0%B1%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Філіп Швабський">Філіпа Швабського</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D1%82%D0%BE%D0%BD_IV_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Оттон IV (імператор Священної Римської імперії)">Оттона IV Брауншвейзького</a>, що призвело до міжусобної війни в Німеччині<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<div class="thumb tleft" style="background-color: white; clear: left; color: #252525; float: left; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.5em 1.4em 1.3em 0px; width: auto;">
<div class="thumbinner" style="background-color: #f9f9f9; border: 1px solid rgb(204, 204, 204); font-size: 13.1599998474121px; overflow: hidden; padding: 3px; text-align: center; width: 202px;">
<a class="image" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Frederick_II_and_eagle.jpg" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;"><img alt="" class="thumbimage" data-file-height="818" data-file-width="593" src="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/db/Frederick_II_and_eagle.jpg/200px-Frederick_II_and_eagle.jpg" height="276" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/db/Frederick_II_and_eagle.jpg/300px-Frederick_II_and_eagle.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/db/Frederick_II_and_eagle.jpg/400px-Frederick_II_and_eagle.jpg 2x" style="border: 1px solid rgb(204, 204, 204); vertical-align: middle;" width="200" /></a><br />
<div class="thumbcaption" style="border: none; font-size: 12.370400428772px; line-height: 1.4em; padding: 3px; text-align: left;">
<div class="magnify" style="float: right; margin-left: 3px; margin-right: 0px;">
<a class="internal" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Frederick_II_and_eagle.jpg" style="-webkit-user-select: none; background: linear-gradient(transparent, transparent), url(data:image/svg+xml,%3C%3Fxml%20version%3D%221.0%22%20encoding%3D%22UTF-8%22%20standalone%3D%22no%22%3F%3E%0A%3Csvg%20xmlns%3D%22http%3A%2F%2Fwww.w3.org%2F2000%2Fsvg%22%20viewBox%3D%220%200%2011%2015%22%20width%3D%2215%22%20height%3D%2211%22%3E%0A%20%20%20%20%3Cg%20id%3D%22magnify-clip%22%20fill%3D%22%23fff%22%20stroke%3D%22%23000%22%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22bigbox%22%20d%3D%22M1.509%201.865h10.99v7.919h-10.99z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22smallbox%22%20d%3D%22M-1.499%206.868h5.943v4.904h-5.943z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%3C%2Fg%3E%0A%3C%2Fsvg%3E%0A); color: #0b0080; display: block; height: 11px; overflow: hidden; text-decoration: none; text-indent: 15px; white-space: nowrap; width: 15px;" title="Збільшити"></a></div>
Імператор <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_II_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)">Фрідріх II</a></div>
</div>
</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1220" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1220">1220</a> року імператором короновано <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_II_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)">Фрідріха II Гогенштауфена</a>, сина Генріха VI і короля Сицилії, який відновив політику Гогенштауфенів зі встановлення імперського панування в Італії. Він пішов на жорсткий конфлікт з папою римським, був <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%84%D0%B5%D0%BC%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Анафема">відлучений від церкви</a> і оголошений <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%85%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Антихрист">антихристом</a>, але, попри це, взяв участь в<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Хрестові походи">хрестовому поході</a> до <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Палестина">Палестини</a> і був обраний <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Єрусалимське королівство">королем Єрусалиму</a>. За часів правління Фрідріха II в Італії розгорнулася боротьба гвельфів, прибічників папи римського, і гібелінів, прихильників імператора, яка розвивалася з перемінним успіхом, але в цілому достатньо успішно для Фрідріха II: його війська контролювали більшу частину Північної Італії, Тоскану і Романью, не кажучи про володіння імператора в Південній Італії, які він отримав у спадок. Зосередженість на італійській політиці, однак, примусила Фрідріха II піти на суттєві поступки німецьким князям. Згідно з Угодою з князями церкви <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1220" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1220">1220</a> року і Постановою на користь князів <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1232" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1232">1232</a> року за єпископами і світськими князями Німеччини були визнані <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Суверенітет">суверенні</a> права в рамках території їхніх володінь. Ці документи стали правовою основою для формування у складі імперії напівнезалежних князівств і розширення впливу регіональних правителів у збиток прерогативам імператора<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<h4 style="background: none rgb(255, 255, 255); border-bottom-style: none; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.3em 0px 0px; overflow: hidden; padding-bottom: 0px; padding-top: 0.5em;">
<span class="mw-headline" id=".D0.9A.D1.80.D0.B8.D0.B7.D0.B0_.D0.9F.D1.96.D0.B7.D0.BD.D1.8C.D0.BE.D0.B3.D0.BE_.D0.A1.D0.B5.D1.80.D0.B5.D0.B4.D0.BD.D1.8C.D0.BE.D0.B2.D1.96.D1.87.D1.87.D1.8F">Криза Пізнього Середньовіччя</span><span class="mw-editsection" style="-webkit-user-select: none; display: inline-block; font-size: xx-small; font-weight: normal; line-height: 1em; margin-left: 1em; unicode-bidi: -webkit-isolate; vertical-align: baseline; white-space: nowrap;"><span class="mw-editsection-bracket" style="color: #555555; margin-right: 0.25em;">[</span><a class="mw-editsection-visualeditor" href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F&veaction=edit&vesection=8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Редагувати розділ: Криза Пізнього Середньовіччя">ред.</a><span class="mw-editsection-divider" style="color: #555555;"> • </span><a href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F&action=edit&section=8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Редагувати розділ: Криза Пізнього Середньовіччя">ред. код</a><span class="mw-editsection-bracket" style="color: #555555; margin-left: 0.25em;">]</span></span></h4>
<div class="thumb tright" style="background-color: white; clear: right; color: #252525; float: right; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.5em 0px 1.3em 1.4em; width: auto;">
<div class="thumbinner" style="background-color: #f9f9f9; border: 1px solid rgb(204, 204, 204); font-size: 13.1599998474121px; overflow: hidden; padding: 3px; text-align: center; width: 252px;">
<a class="image" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:HRR_14Jh.jpg" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;"><img alt="" class="thumbimage" data-file-height="1760" data-file-width="1384" src="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/HRR_14Jh.jpg/250px-HRR_14Jh.jpg" height="318" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/HRR_14Jh.jpg/375px-HRR_14Jh.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/HRR_14Jh.jpg/500px-HRR_14Jh.jpg 2x" style="border: 1px solid rgb(204, 204, 204); vertical-align: middle;" width="250" /></a><br />
<div class="thumbcaption" style="border: none; font-size: 12.370400428772px; line-height: 1.4em; padding: 3px; text-align: left;">
<div class="magnify" style="float: right; margin-left: 3px; margin-right: 0px;">
<a class="internal" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:HRR_14Jh.jpg" style="-webkit-user-select: none; background: linear-gradient(transparent, transparent), url(data:image/svg+xml,%3C%3Fxml%20version%3D%221.0%22%20encoding%3D%22UTF-8%22%20standalone%3D%22no%22%3F%3E%0A%3Csvg%20xmlns%3D%22http%3A%2F%2Fwww.w3.org%2F2000%2Fsvg%22%20viewBox%3D%220%200%2011%2015%22%20width%3D%2215%22%20height%3D%2211%22%3E%0A%20%20%20%20%3Cg%20id%3D%22magnify-clip%22%20fill%3D%22%23fff%22%20stroke%3D%22%23000%22%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22bigbox%22%20d%3D%22M1.509%201.865h10.99v7.919h-10.99z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22smallbox%22%20d%3D%22M-1.499%206.868h5.943v4.904h-5.943z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%3C%2Fg%3E%0A%3C%2Fsvg%3E%0A); color: #0b0080; display: block; height: 11px; overflow: hidden; text-decoration: none; text-indent: 15px; white-space: nowrap; width: 15px;" title="Збільшити"></a></div>
Священна Римська імперія в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XIV_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XIV століття">XIV столітті</a> та володіння правлячих династій (<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Люксембурги">Люксембурги</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%82%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%B1%D0%B0%D1%85%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Віттельсбахи">Віттельсбахи</a>, <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Габсбурги">Габсбурги</a>)</div>
</div>
</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Після припинення династії <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B0%D1%83%D1%84%D0%B5%D0%BD%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Гогенштауфени">Гогенштауфенів</a> <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1250" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1250">1250</a> року в Священній Римській імперії розпочався тривалий період міжцарствування (<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1254" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1254">1254</a>–<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1273" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1273">1273</a>). Але і після його закінчення і сходження на престол <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1273" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1273">1273</a> року<a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%84_I" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Рудольф I">Рудольфа I Габсбурга</a> значення центральної влади продовжувало падати, а роль правителів регіональних князівств — підвищуватися. Хоча монархи й зробили спробу відновити колишню могутність імперії, на перший план вийшли династичні інтереси: обрані королі перш за все намагалися максимально розширити володіння своїх родин: <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Габсбурги">Габсбурги</a> закріпилися в<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Австрія">австрійських землях</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Люксембурги">Люксембурги</a> — в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%85%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Чехія">Чехії</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Моравія">Моравії</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Сілезія">Сілезії</a>,<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%82%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%B1%D0%B0%D1%85%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Віттельсбахи">Віттельсбахи</a> — в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Бранденбург">Бранденбурзі</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Нідерланди">Нідерландах</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D0%BE" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Ено">Ено</a>. Саме в пізньому середньовіччі принцип обирати імператора набув реального втілення: протягом другої половини <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XIII_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XIII століття">XIII</a> — кінця <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XV_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XV століття">XV століття</a> імператор справді обирався з декількох кандидатів, а намагання передати владу у спадок зазвичай не мали успіху. Різко зріс вплив на політику імперії великих територіальних князів, до того ж семеро наймогутніших князів привласнили собі виключне право обрання та усунення імператора. Це супроводжувалося зміцненням середнього та дрібного дворянства, розпадом імператорського <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD_(%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Домен (область)">домену</a> Гогенштауфенів і зростанням феодальних конфліктів<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Водночас в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Італія">Італії</a> остаточно запанував гвельфізм, і імперія втратила вплив на <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Апеннінський півострів">Апеннінському півострові</a>. На західний кордонах посилилася <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Франція">Франція</a>, якій вдалося вивести з-під впливу імператора землі колишнього <a class="new" href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%90%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%82&action=edit&redlink=1" style="background: none; color: #a55858; text-decoration: none;" title="Арелат (ще не написана)">Бургундського королівства</a>. Деяке пожвавлення імперської ідеї в період правління <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%85_VII_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Генріх VII (імператор Священної Римської імперії)">Генріха VII</a>, який здійснив у <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1310" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1310">1310</a>–<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1313" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1313">1313</a> роках похід до Італії і вперше після Фрідріха II був коронований імператорською короною в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%BC" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Рим">Римі</a>, було, однак, нетривалим: починаючи з кінця <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XIII_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XIII століття">XIII століття</a> Священна Римська імперія дедалі більше обмежувалася винятково німецькими землями, перетворюючись в національне державне утворення німецького народу. Паралельно відбувався також процес звільнення імперських установ від влади папства: в період <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%8C%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD_%D0%BF%D0%B0%D0%BF" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Авіньйонський полон пап">Авіньйонського полону пап</a> роль римського папи в Європі різко знизилася, що дозволило німецькому королю Людвігу Баварському, а слідом за ним і крупним регіональним німецьким князям, вийти з підпорядкування римському престолу.</div>
<div class="thumb tleft" style="background-color: white; clear: left; color: #252525; float: left; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin: 0.5em 1.4em 1.3em 0px; width: auto;">
<div class="thumbinner" style="background-color: #f9f9f9; border: 1px solid rgb(204, 204, 204); font-size: 13.1599998474121px; overflow: hidden; padding: 3px; text-align: center; width: 252px;">
<a class="image" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;"><img alt="" class="thumbimage" data-file-height="1037" data-file-width="1446" src="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg/250px-Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg" height="179" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg/375px-Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg/500px-Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg 2x" style="border: 1px solid rgb(204, 204, 204); vertical-align: middle;" width="250" /></a><br />
<div class="thumbcaption" style="border: none; font-size: 12.370400428772px; line-height: 1.4em; padding: 3px; text-align: left;">
<div class="magnify" style="float: right; margin-left: 3px; margin-right: 0px;">
<a class="internal" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Balduineum_Wahl_Heinrich_VII.jpg" style="-webkit-user-select: none; background: linear-gradient(transparent, transparent), url(data:image/svg+xml,%3C%3Fxml%20version%3D%221.0%22%20encoding%3D%22UTF-8%22%20standalone%3D%22no%22%3F%3E%0A%3Csvg%20xmlns%3D%22http%3A%2F%2Fwww.w3.org%2F2000%2Fsvg%22%20viewBox%3D%220%200%2011%2015%22%20width%3D%2215%22%20height%3D%2211%22%3E%0A%20%20%20%20%3Cg%20id%3D%22magnify-clip%22%20fill%3D%22%23fff%22%20stroke%3D%22%23000%22%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22bigbox%22%20d%3D%22M1.509%201.865h10.99v7.919h-10.99z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%20%20%20%20%3Cpath%20id%3D%22smallbox%22%20d%3D%22M-1.499%206.868h5.943v4.904h-5.943z%22%2F%3E%0A%20%20%20%20%3C%2Fg%3E%0A%3C%2Fsvg%3E%0A); color: #0b0080; display: block; height: 11px; overflow: hidden; text-decoration: none; text-indent: 15px; white-space: nowrap; width: 15px;" title="Збільшити"></a></div>
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%84%D1%8E%D1%80%D1%81%D1%82" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Курфюрст">Курфюрсти</a> обирають імператором<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%85_VII_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Генріх VII (імператор Священної Римської імперії)">Генріха VII</a></div>
</div>
</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Підтримання престижу та збереження можливості проведення незалежної політики в умовах посилення регіональних князівств та сусідніх держав імператорам <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XIV_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XIV століття">XIV століття</a> дозволяла опора на власні спадкові володіння:<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Австрія">Австрію</a> і верхньошвабські землі при імператорах з родини <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Габсбурги">Габсбургів</a>,<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Баварія">Баварію</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%84%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%86" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Пфальц">Пфальц</a> при <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D1%96%D0%B3_IV_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Людвіг IV (імператор Священної Римської імперії)">Людвігу IV</a> і володіння <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%85%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Чехія">Чеської корони</a> при Люксембургах. У цьому відношенні показовим є володарювання <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB_IV_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Карл IV (імператор Священної Римської імперії)">Карла IV</a>(<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1346" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1346">1346</a>–<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1378" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1378">1378</a>), в період правління якого центр імперії перемістився до <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Прага">Праги</a>. Карлу IV вдалося провести важливу реформу конституційного устрою імперії: <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B0_%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BB%D0%B0_1356" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Золота булла 1356">Золотою буллою</a> імператора <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1356" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1356">1356</a> року було засновано колегію курфюрстів з 7 членів, до складу якої увійшли <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D1%94%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BF" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Архієпископ">архієпископи</a> <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Кельн">Кельна</a>,<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D1%86" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Майнц">Майнца</a>, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D1%96%D1%80" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Трір">Тріра</a>, король Чехії, курфюрст <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%BF%D1%84%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%86" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Курпфальц">Пфальца</a>, герцог <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F_(%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%84%D1%8E%D1%80%D1%88%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Саксонія (курфюршество)">Саксонії</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Маркграф">маркграф</a><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Бранденбург">Бранденбурга</a>. Члени колегії курфюрстів отримали виняткове право обрання імператора і фактично визначати напрямки політики імперії, за курфюрстами було також визнане право внутрішнього суверенітету, що закріпило роздрібненість німецьких держав. У той же час було усунено будь-який вплив папи на вибори імператора<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Кризові настрої в імперії посилилися після <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8C" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Чорна смерть">епідемії чуми</a> <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1347" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1347">1347</a>–<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1350" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="1350">1350</a> років, яка призвела до різкого падіння чисельності населення і завдала суттєвої шкоди економіці Німеччини. Друга половина <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XIV_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XIV століття">XIV століття</a> ознаменована посиленням<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D1%8E%D0%B7" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Північнонімецький союз">північнонімецького союзу</a> торгових міст, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BD%D0%B7%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Ганза">Ганзи</a>, який перетворився у важливий фактор міжнародної політики і набув істотного впливу в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Скандинавія">скандинавських</a> державах, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Англія">Англії</a> і <a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Прибалтика">Прибалтиці</a>. В південній Німеччині міста також перетворилися у вагому політичну силу, яка виступила проти князів і лицарів, однак у серії військових конфліктів кінця XIV століття<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B0%D0%B1%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Швабія">Швабський</a> і <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B9%D0%BD" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Рейн">Рейнський</a> союзи міст зазнали поразки від військ імперських князів<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
На початку <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XV_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="XV століття">XV століття</a> різко загострилися церковно-політичні проблеми в умовах <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%85%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Західна схизма">Розколу католицької церкви</a> і зростання конциларистського руху. Функцію захисника церкви взяв на себе імператор <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%B3%D1%96%D0%B7%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4_I_%D0%9B%D1%8E%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Сигізмунд I Люксембург">Сигізмунд</a>, якому вдалося відновити єдність римської церкви і престиж імператора в Європі. Проте в самій імперії довелося вести додаткову боротьбу з <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%81%D0%B8%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D1%83%D1%85" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Гуситський рух">гуситською єрессю</a>, що охопила землі чеської корони, а спроба імператора знайти опору в містах та імперських лицарях (програма «Третьої Німеччини»<sup class="reference" id="cite_ref-6" style="line-height: 1em; unicode-bidi: -webkit-isolate;"><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F#cite_note-6" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;">[6]</a></sup>) була невдалою через гострі суперечки між цими станами суспільства. Також не вдалося покласти край військовим конфліктам між суб'єктами імперії<sup style="line-height: 1em;" title="інформація без джерела">[<i><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Вікіпедія:Посилання на джерела">Джерело?</a></i>]</sup>.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">Після смерті Сигізмунда </span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1437" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="1437">1437</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;"> року на престолі Священної Римської імперії запанувала династія </span><a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="Габсбурги">Габсбургів</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">, представники якої, за одним винятком, продовжували володарювати в імперії до її розпуску. До кінця </span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/XV_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="XV століття">XV століття</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">імперія перебувала в глибокій кризі, зумовленій невідповідністю її інститутів викликам часу, розпадом військової і фінансової організації і фактичним звільненням регіональних князівств від влади імператора. В князівствах почалося формування власного апарату управління, військової, судової і податкової систем, виникли представницькі органи влади (</span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%82%D0%B0%D0%B3" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="Ландтаг">ландтаги</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">). За часів </span><a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_III_%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="Фрідріх III Габсбург">Фрідріха III</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;"> (</span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1440" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="1440">1440</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">–</span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/1493" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="1493">1493</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">) імператор був втягнутий у затяжні та малоуспішні війни з</span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="Угорщина">Угорщиною</a><span style="font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px;">, в той час як на інших напрямках європейської політики вплив імператора був майже відсутній. Водночас падіння впливу імператора в імперії сприяло активнішому залученню імперських соціальних класів до процесів управління і формуванню всеімперського представницького органу — </span><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B9%D1%85%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B3_(%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F)" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-image: none; background-origin: initial; background-position: initial; background-repeat: initial; background-size: initial; color: #0b0080; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; text-decoration: none;" title="Рейхстаг (Священна Римська імперія)">рейхстагу</a><span style="font-size: 11.6666669845581px; line-height: 11.6666669845581px;">.</span></div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-59368870185497391782015-05-17T03:32:00.003-07:002015-05-17T03:32:17.851-07:00<b>82.Візантія в другій половині ХІІІ-ХІУ ст.</b><br />
===<br />
Серед причин загибелі Візантії історики називають<br />
<br />
безперервні виснажливі війни, а також занепад міст,<br />
<br />
ремесел і торгівлі, зубожіння селянства. Країна також<br />
<br />
переживала політичну роздробленість, яка була<br />
<br />
неминучим наслідком феодалізації суспільства.<br />
<br />
<br />
===<br />
Турецьке завоювання нанесло важкий удар розвитку<br />
<br />
культури народів, що населяли Візантійську імперію.<br />
<br />
Однак, незважаючи на жорстоке придушення турецькими<br />
<br />
феодалами цієї високої і своєрідної культури, вона<br />
<br />
продовжувала розвиватися серед греків і не втратила<br />
<br />
своєї самобутності навіть в умовах панування<br />
<br />
Османського держави.<br />
===<br />
<br />
До початку XIII в. загальний соціальний і<br />
<br />
внутрішньополітичну кризу Візантії зробив її положення<br />
<br />
нестійким. Ослабленню імперії сприяла агресивна<br />
<br />
зовнішня політика римського папства, Венеціанської<br />
<br />
республіки і потужне загальноєвропейський рух<br />
<br />
хрестових походів. Під час IV хрестового походу<br />
<br />
лицарські армії розгромили Константинополь і залишки<br />
<br />
єдиних володінь візантійських імператорів.<br />
За описом сучасника, «коли Константинополь був узятий<br />
<br />
латинянами, сталося так, що держава ромеїв, як вантажне<br />
<br />
судно, підхоплене злими вітрами і хвилями, розкололася<br />
<br />
на безліч дрібних частин, і кожен вхопив один - одну,<br />
<br />
другий - іншу частину ». Після розгрому 1204 на місці<br />
<br />
Візантійської імперії склалося кілька відокремлених<br />
<br />
держав.<br />
<br />
Центральна частина увійшла в Латинську імперію. У ній<br />
<br />
взяли владу керівники лицарських західних ополчень, а<br />
<br />
реально основні багатства і значна частина території<br />
<br />
перейшли під управління Венеції. З часом, підкорившись<br />
<br />
перенесеним із заходу феодальним порядкам, Латинська<br />
<br />
імперія розкололася на кілька феодальних сеньйорів, які<br />
<br />
стали здобиччю навколишніх держав. Найбільш великим<br />
<br />
залишком Візантії стало Нікейському царство. У ньому<br />
<br />
були збережені державні та політичні традиції імперії,<br />
<br />
включаючи імператорську владу.<br />
<br />
Державна адміністрація навіть ще централізувалася й<br />
<br />
посилилася. Виникли посади великого стратопедарха<br />
<br />
(свого роду заступника імператора в його відсутність),<br />
<br />
великого коноставла (предводителя західних найманців).<br />
<br />
Велику державну роль став грати Татій палацу -<br />
<br />
наставник імператорських дітей. В обласному управлінні<br />
<br />
було збережено і відновлено фемное поділ. Іншими<br />
<br />
великими осколками Візантії були Епірськоє царство на<br />
<br />
Балканах і Трапезундская імперія в північно-східній<br />
<br />
частині Малої Азії. Остання досить скоро втратила<br />
<br />
державно-політичну спільність з Візантією, підпавши під<br />
<br />
вплив інститутів і політики Грузинського царства,<br />
<br />
переживав в ту пору короткий час розквіту.<br />
Після тривалої військової та політичної боротьби<br />
<br />
правителям Нікеї вдалося в 1261 р. відновити імперію,<br />
<br />
об'єднавши деякі найбільш важливі центральні області під<br />
<br />
владою константинопольських імператорів. У<br />
<br />
відродженої Візантії встановилася влада нової династії<br />
<br />
Палеологів (1261-1453).<br />
<br />
Відроджена імперія мало була схожа на колишнє могутню<br />
<br />
державу. Її територія і військові можливості скоротилися<br />
<br />
в кілька разів. В останній період історії Візантії в ній<br />
<br />
усталилися і розширилися відношення державного<br />
<br />
феодалізму.<br />
<br />
Одночасно почався загальний занепад міського життя,<br />
<br />
морської торгівлі. Панівні позиції на Середземному морі<br />
<br />
захопили італійські міста. Це зумовило швидкий занепад<br />
<br />
економіки Візантії, з цим - і можливостей візантійської<br />
<br />
держави. Важливу роль у падінні імперії зіграли<br />
<br />
народно-селянські повстання на Балканах у першій<br />
<br />
половині XIV в. Під час деяких з них навіть утворювалися<br />
<br />
своєрідні плебейські республіки, на кілька років виходили<br />
<br />
з підпорядкування центральної влади.<br />
З кінця XIII в. найнебезпечнішим суперником для Візантії<br />
<br />
стала держава турків-османів, що переживало процес<br />
<br />
свого становлення (див. § 45). Протягом XIV в. турки<br />
<br />
завоювали майже всі володіння Візантії в Малій Азії, а до<br />
<br />
кінця століття почали опановувати Балканами. Після<br />
<br />
виграних битв турки підкорили собі югославянськие<br />
<br />
держави (Сербію, Болгарію). Територія Візантії була<br />
<br />
зведена до Константинополю з кількома островами.<br />
<br />
Імперія стала васалом османських султанів, сплачуючи<br />
<br />
більшу данину. Нарешті, в 1453 р. османи захопили і<br />
<br />
розгромили Константинополь. Останній імператор<br />
<br />
Костянтин XI загинув у битві. Місто було перейменовано<br />
<br />
в Стамбул, ставши столицею нової держави.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-6189888558004701462015-05-17T02:47:00.004-07:002015-05-17T02:47:59.673-07:00<b>76.Прихід до влади Капетінгів. Початок об’єднання </b><br />
<b><br /></b>
<b>Франції.</b><br />
===<br />
<br />
<br />
Після смерті останнього з Каролінгів - Людовика V<br />
<br />
королем був обраний абат Гуго, якого прозвали Капета<br />
<br />
через те, що він носив мантію світського священика, яка<br />
<br />
називалася "капа". Саме Гуго Капет і дав ім'я найбільшою<br />
<br />
королівської династії Франції, нащадки якої правили<br />
<br />
країною протягом довгих століть.<br />
<br />
При Капетінга у Франції почали складатися феодальні<br />
<br />
відносини, - з'явилися сеньйори і васали. Васал<br />
<br />
присягнув своєму сеньйорові у вірності й відданості.<br />
<br />
У свою чергу, сеньйор зобов'язувався захищати і<br />
<br />
підтримувати свого васала. Франція в той час складалася<br />
<br />
з дрібних володінь, в яких повноправними господарями<br />
<br />
були сеньйори. Однак у державі головним сеньйором,<br />
<br />
якому повинні були підкорятися всі інші, був король.<br />
<br />
Фактично ж королівська влада з початку не<br />
<br />
поширювалася далі королівського домена - областю між<br />
<br />
Комп'єні і Орлеаном. Але Гуго Капета вдалося, врешті-<br />
<br />
решт, об'єднати під своїм началом всю територію<br />
<br />
держави.<br />
<br />
Ще одним нововведенням, привнесеним Гуго Капета,<br />
<br />
було успадкування королівської влади. Так, місце<br />
<br />
першого Капетінга зайняв його старший син - Роберт II.<br />
<br />
Традиція успадкування королівської влади сприяла<br />
<br />
подальшому<b> об'єднання і посилення Франції.</b><br />
<br />
Але прихід нової династії ознаменувався не тільки<br />
<br />
реформами, а й новими війнами. Саме при Капетінга<br />
<br />
вперше в історії небувалий масштаб набули релігійні<br />
<br />
війни. Все почалося з Першого хрестового походу. У 1095<br />
<br />
році, 26 листопада Папа Римський Урбан II скликало у<br />
<br />
Клермоні найвпливовіших представників духовенства і<br />
<br />
знаті. Він повідав про те, що турки, які володіли<br />
<br />
Єрусалимом з 1078-го року гноблять пілігримів. У той<br />
<br />
час пілігримами називали мандрівних лицарів. Це були<br />
<br />
діти багатих сеньйорів, що покидали батьківські замки в<br />
<br />
пошуках Бога або просто пригод. Урбан II нагадав, що,<br />
<br />
крім того, в Єрусалимі перебуває Гроб Господній, і що<br />
<br />
негоже, щоб ця християнська святиня перебувала в руках<br />
<br />
мусульман. Папа закликав іти в похід на Єрусалим і<br />
<br />
пообіцяв тим, хто врятує Гроб Господень відпущення всіх<br />
<br />
гріхів.<br />
<br />
Заклик тата був миттєво підхоплений. І ось вже у<br />
<br />
напрямку до Єрусалиму потяглися перші європейці з<br />
<br />
великими хрестами, вишитими на одязі. Першими<br />
<br />
хрестоносцями виявилися прості городяни. Збройні чим<br />
<br />
попало, вони відправилися в далекий Єрусалим під<br />
<br />
проводом П'єра л'Ерміта. Проте були вщент розгромлені<br />
<br />
турками в 1096 році на азіатському березі Босфору.<br />
<br />
Слідом за ними вирушили сеньйори - барони та графи.<br />
<br />
Очолював їх брат самого короля. Після запеклої<br />
<br />
боротьби вони зайняли спочатку Константинополь, потім<br />
<br />
Антіох і, нарешті, дорога на Єрусалим була відкрита.<br />
<br />
Останній перехід був особливо важким, - колодязі були<br />
<br />
отруєні, і хрестоносці знемагали від спраги. 8 липня 1099<br />
<br />
Єрусалим було взято в облогу, а 15 липня о 3 годині дня<br />
<br />
оборона міста впала. Гроб Господень був "врятований"<br />
<br />
від іновірців, а в Єрусалимі правителем області був<br />
<br />
призначений граф Лорренскій Годфруа де Буйон.<br />
<br />
Після цього Хрестового походу було ще сім - в XII і XIII<br />
<br />
століттях. Але перший Хрестовий похід був чимось<br />
<br />
більшим, ніж проста військова кампанія. У ньому<br />
<br />
повністю втілилися всі надії і сподівання мандрівних<br />
<br />
лицарів - пілігримів, а простий народ вперше відчув свою<br />
<br />
причетність до створення Історії.<br />
<br />
Що ж стосується історії Франції, то надалі вона тісно<br />
<br />
пов'язана з нащадками Гуго Капета, які нікому більше не<br />
<br />
поступалися королівської влади. З 987 по 1328 роки<br />
<br />
правлять прямі спадкоємці Капетингів - останнім з них<br />
<br />
був Карл IV Красивий, потім їх змінюють Капетинги<br />
<br />
сімейства Валуа (1328-1589) - від Філіпа VI до Генріха III, а<br />
<br />
в 1589 році на трон сходить перший з сімейства<br />
<br />
Капетингів Бурбонів - Генріх IV. Бурбони були останніми<br />
<br />
королями в історії Франції. Королівська династія<br />
<br />
Капетингів закінчується в 1848 році на Луї Філіпа. Після<br />
<br />
цього Франція назавжди стала республікою, а палаци<br />
<br />
королів - музеями.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-79230945709847440272015-05-17T00:35:00.001-07:002015-05-17T00:35:07.508-07:00<b> 73.3міцнення і розвиток феодального ладу у Візантії в ІХ-ХІ ст. Зміни в аграрному ладі.</b><br />
======<br />
<br />
Лекція 4. Візантія у ІV – ХІ ст.<br />
<br />
<u>Виникнення Візантійської імперії та її економіка в ІV – </u><br />
<u><br /></u>
<u>Vст. </u><br />
<u>Правління Юстиніана та його наслідки. Криза в VII. </u><br />
<u>Утвердження феодальних відносин у Візантії (ІІ половина </u><br />
<u><br /></u>
<u>ІХ ст. – кінець ХІ ст.).</u><br />
<br />
Ще в 330 р. Константин І переніс столицю Римської<br />
<br />
імперії на Схід, на місце древньої мегарської колонії<br />
<br />
Візантій. Дуже швидко виросло місто Константинополь.<br />
<br />
Розділ імперії в 395 р. остаточно сформувався<br />
<br />
відокремленням східних провінцій. До Східної Римської<br />
<br />
імперії увійшли Балканський півострів, Мала Азія,<br />
<br />
Північна Месопотамія, частина Вірменії, Сірія, Палестина,<br />
<br />
Єгипет, Киренаїка, Крим, Родос, Кіпр та інші острови.<br />
<br />
Різні народи жили тут – греки, даки, фракійці, іллірійці,<br />
<br />
сірійці, грузини, вірмени, євреї, але домінували греки і їх<br />
<br />
мова. Самоназва імперії – Ромейська, ми ж її називаємо<br />
<br />
Візантією.<br />
Східна імперія була більш стійкою в порівнянні із<br />
<br />
Західною внаслідок стійких економічних зв‘язків. В<br />
<br />
приморських районах і в долинах річок вирощували<br />
<br />
виноград, сливи. Житницею був Єгипет; Мала Азія і Сірія<br />
<br />
– скотпрські райони. Рабовласництво не відігравало такої<br />
<br />
ролі, як у Західній імперії. Поруч з рабами були вільні<br />
<br />
общинники. Община – мітрокомія, з круговою порукою.<br />
В імперії було багато міст : Константинополь,<br />
<br />
Фессалоніка, Корінф, Ефес, Лаодікія, Антиохія, Бейрут,<br />
<br />
Дамаск, Александрія. Вони були центрами ремесла і<br />
<br />
торгівлі. Караванні і морські шляхи вели в Індію, Китай,<br />
<br />
на Кавказ і до слов‘ян. На узбережжях була безліч<br />
<br />
провінційних міст – полісів. Соціальний склад міст був<br />
<br />
строкатим.<br />
На відміну від Західної імперії Візантія не була<br />
<br />
завойована варварами. Вона встояла під натиском<br />
<br />
вестонів і остонів. Рабовласницький лад зберігався тут ще<br />
<br />
до V – VІ ст., але її суспільний лад еволюціонував у<br />
<br />
напрямі до феодалізму.<br />
Позначалось це становище й на управлінні. У великих<br />
<br />
містах велику роль в житті відігравали видовища. Дими –<br />
<br />
сині і зелені, по кольору одягу возниць – це своєрідні<br />
<br />
“партії цирку”, вони відігравали важливу роль у<br />
<br />
політичному житті. Управляли полісом куріали –<br />
<br />
рабовласницька верхівка міста. Вони утримували<br />
<br />
громадські будови, організовували видовища, роздавали<br />
<br />
продукти бідноті. За збір податків вони відповідали своїм<br />
<br />
майном. З феодалізацією відносин куріали розорювались.<br />
<br />
В ІV ст. рабські форми праці не були домінуючими.<br />
Верховна влада належала імператору. Ще в ІІІ ст. був<br />
<br />
сформульований принцип: “Те, чого бажає імператор, має<br />
<br />
силу закону.” Церква підтримувала імператора. Обирав<br />
<br />
його синкліт (сенат). Вплив справляли дими. Цирк часто<br />
<br />
був і ареною політичного життя. Адміністративний апарат<br />
<br />
був громіздким, а значить, і податки були обтяжливими.<br />
<br />
Через кожних 15 років проходила звірка майна для сплати<br />
<br />
податків. Землі втікачів приєднувались до сусідів, яких<br />
<br />
зобов‘язували платити податок.<br />
В кінці ІV ст. почастішали народні виступи, поширились<br />
<br />
єресі. І в цей же час на імперію обрушились варвари –<br />
<br />
вестготи. Їх вдалось відбити. В першій половині V ст.<br />
<br />
прийшли гуни, в кінці – остготи.<br />
В V ст. набули поширення несторіанці, що відкидали у<br />
<br />
Христі божественну природу, і монофізити, що навпаки,<br />
<br />
визнавали у Христа лише божественне начало. За єресями<br />
<br />
приховувалась політична боротьба.<br />
В V ст. імператор Анастасій відмінив податки з городян<br />
<br />
і переклав їх на селян. Селянам заборонено було<br />
<br />
продавати землі великим власникам – лише сусідам.<br />
<br />
Орендарі, що тримали землю понад 30 років, одержували<br />
<br />
її у власність.<br />
Рабовласники ще були сильними. За Юстиніана вони<br />
<br />
перейшли до наступу всередині країни і за її кордонами.<br />
Правління Юстиніана та його наслідки. Криза в VII.<br />
<br />
Імператор Юстиніан (527 – 565) – освічений,<br />
<br />
працелюбний, жорстокий і впертий вирішив відновити<br />
<br />
імперію в її колишніх кордонах. Щоб поповнити казну, він<br />
<br />
наказав повертати на ділянки колонів, коли б вони не<br />
<br />
втекли.<br />
Юстиніан завів римське право. Основна частина –<br />
<br />
“Кодекс Юстиніана”. В нього ввійшли “Дигести”-, уривки<br />
<br />
з творів юристів, “Інституції”, керівництво до<br />
<br />
користування “Кодексом” і “Новели” – імператорські<br />
<br />
накази. Юридичний статус рабів переносився на колонів.<br />
Юстиніан, щоб добути гроші, віддавав продаж<br />
<br />
основних продуктів на відкуп, збільшив податки. Церкві<br />
<br />
належала 1/10 земель. Єресі переслідувались. В 529 р. в<br />
<br />
Афінах була закрита вища школа – останній оплот<br />
<br />
античної науки і культури.<br />
Далі Юстиніан почав відвойовувати територію Західної<br />
<br />
Римської імперії. В 533 – 534 рр. було захоплене<br />
<br />
Вандальське королівство в Північній Африці, в 535 – 555 –<br />
<br />
Остготська держава, Галлія в 545 р. – Південно-Східна<br />
<br />
Іспанія, Сардинія і Корсика.<br />
11 січня 532 р. в церкві (що був і іподром) почалось<br />
<br />
повстання “зелених” – “Ніка”. Повсталі вимагали, щоб<br />
<br />
імператор покарав чиновників. Юстиніан відмовився і<br />
<br />
залишив цирк. Був час, коли повсталі перемагали,<br />
<br />
Юстиніан навіть збирався тікати з столиці, але через 5<br />
<br />
днів полководець Велізарій придушив повстання. Було<br />
<br />
вбито 30 – 40 тис. чоловік.<br />
Повстання дуже вразило Юстиніана, він боявся нових,<br />
<br />
тому провів реорганізацію адміністрації. Була посилена<br />
<br />
поліцейська влада, проведені конфіскації у магнатів.<br />
<br />
Юстиніан спирався на середні верстви служилих людей,<br />
<br />
їм передавав конфісковані землі знаті.<br />
Юстиніан централізував управління і податки, але не<br />
<br />
зміг подолати хабарництво. Імператор спирався на<br />
<br />
церкву, а язичників переслідував.<br />
Значну частину державних коштів Юстиніан витрачав<br />
<br />
на будівництво. Шляхи, мости, водогони, лазні, театри і,<br />
<br />
звичайно, храми. В 532 – 538 рр. Збудований храм св.<br />
<br />
Софії. Незважаючи на кілька землетрусів, він і зараз<br />
<br />
вражає красою. Це ранній візантійський стиль.<br />
Історик часів Юстиніана – Прокопій Кесарійський. Про<br />
<br />
царювання Юстиніана він написав “Історію воєн” (з<br />
<br />
персами, готами та ін.), “Про будови”, “Таємну історію”,<br />
<br />
де викриті темні сторони царювання.<br />
Історик Агафій написав “Царювання Юстиніана”, що<br />
<br />
доповнює праці Прокопія. Він значно більш лояльний до<br />
<br />
правителя, ніж Прокопій.<br />
Географ Козьма Індікоплавт писав про Африку та Індію,<br />
<br />
Червоне море та Індійський океан. Математики-механіки<br />
<br />
Ісидор Мілетський і Анфілій Тральський були головними<br />
<br />
будівниками храму св. Софії.<br />
Зовні царювання Юстиніана було блискучим, але, коли<br />
<br />
імператор помер у віці 84 років, його син Юстиніан ІІ<br />
<br />
опинився у скрутному становищі. Були втрачені<br />
<br />
завойовані землі, знову почались єресі та народні рухи.<br />
<br />
Останній представник династії Юстиніана імператор<br />
<br />
Маврикій загинув під час двірцевого перевороту.<br />
На Балкани в VІ – VІІ ст. кілька разів вторгалися<br />
<br />
слов‘яни, які доходили аж до Пелепонесу. На Дунаї<br />
<br />
тіснили авари. Східні провінції почали захоплювати<br />
<br />
перси. Сірію, Палестину і Єгипет захопили араби. На<br />
<br />
початку VІІІ ст. залишилось 1/3 території імперії<br />
<br />
Юстиніана. Зростав вплив слов‘ян, які переселились у<br />
<br />
східно-римську імперію.<br />
Становище слов‘ян-переселенців охарактеризоване у<br />
<br />
“Землеробському законі”, сформульованому у VІІІ ст., але<br />
<br />
такому, що відбиває реалії ще VІІ ст. Селяни мали ділянки<br />
<br />
– поле, виноградник, сад у власності. Але їх назви –<br />
<br />
пайка, жереб – свідчать про вплив общини. Закон<br />
<br />
передбачав і переділ земель, якщо перший поділ був<br />
<br />
проведений неправильно.<br />
Після збору врожаю поля могли перетворюватись на<br />
<br />
вільне пасовище. Були й безземельні селяни-апори, що<br />
<br />
орендували землі з половини урожаю, а деякі орендарі<br />
<br />
платили власникам десятину врожаю – мортити.<br />
<br />
Можливо, це колишні власники земельних ділянок. Були й<br />
<br />
наймити – містоти або містії.<br />
“Землеробський закон” свідчив про певне<br />
<br />
розшарування общини, про залежність, що вже виникла.<br />
<br />
Поширена версія про слов”янське походження цього<br />
<br />
документу. Слов‘яни дали Візантії масу вільного<br />
<br />
селянства, на базі якого могли розвиватись феодальні<br />
<br />
відносини. Тому Візантія забезпечувала себе зерном та<br />
<br />
іншими продуктами.<br />
Слов”яни склали і основу війська для боротьби проти<br />
<br />
арабського халіфату, що став головним ворогом Візантії.<br />
З перемінним успіхом йшли війни з протоболгарами. У<br />
<br />
681 р. Візантія була змушена визнати утворення<br />
<br />
протоболгарами держави і згодитись на сплату данини. У<br />
<br />
VІІІ – ІХ ст. Болгарія стала суперницею Візантії на<br />
<br />
Балканах.<br />
В VІІ ст. дещо послаблені були податки, але війни<br />
<br />
вимагали коштів, і вони знову почали підніматись.<br />
<br />
Політичні зіткнення були гострими. Щоб послабити знать,<br />
<br />
василевси (імператори) почали дробити ферми<br />
<br />
(адміністративні райони): це послаблювало стратигів, що<br />
<br />
були на їх чолі.<br />
З 717 р. прийшла до влади Ісаврійська династія. Щоб<br />
<br />
зміцніти за рахунок духівництва, імператор підтримав<br />
<br />
іконоборців і у 726 р. едиктом Лева ІІІ вшанування ікон,<br />
<br />
хрестів, мощей було оголошено ідолопоклонством.<br />
<br />
Іконоборство супроводжувалось конфіскаціями, розгулом<br />
<br />
фанатизму, стратами. Монастирі закривались, монахів<br />
<br />
залучали до служби у війську, до шлюбів. У відповідь<br />
<br />
виник рух іконовшанування. Але головна мета –<br />
<br />
збагачення держави і знаті багатствами церкви була<br />
<br />
досягнута. У 843 р. вшанування ікон було відновлене,<br />
<br />
однак церква не одержала назад свого конфіскованого<br />
<br />
майна.<br />
У ІХ ст. Візантію потрясали повстання. У 820 р. в Малій<br />
<br />
Азії почалось повстання Фоми Слов‘янина. Він створив<br />
<br />
боєздатну армію і прагнув до захоплення трону. Його<br />
<br />
підтримав арабський халіф. В кінці 821 р. військо Фоми<br />
<br />
Слов‘янина обложило столицю. Але імператору допоміг<br />
<br />
правитель Болгарії. Військо Фоми Слов‘янина було<br />
<br />
розбите, а сам він був страчений. Але і після цього окремі<br />
<br />
загони повстанців ще діяли. Ідеологією низів стало<br />
<br />
павліканство, що зародилось у Малій Азії. Павлікани<br />
<br />
вважали, що в світі борються два начала – добро і зло,<br />
<br />
духовне і матеріальне. Церква була оголошена теж<br />
<br />
творенням сатани, зла. Уряд жорстоко розправився з<br />
<br />
павліканами. Було страчено до 100 тис. чоловік. У ІХ ст.<br />
<br />
існувала навіть їхня держава в Малій Азії з центром<br />
<br />
Тефрика. Лише у 872 р. павлікани були остаточно<br />
<br />
розгромлені. Тих, хто не відмовився від своїх поглядів,<br />
<br />
топили у морі, спалювали.<br />
=====<br />
<br />
<b>Утвердження феодальних відносин у Візантії (ІІ </b><br />
<b><br /></b>
<b>половина ІХ ст. – кінець ХІ ст.)</b>.<br />
<br />
<u> Придушення народних </u><br />
<u><br /></u>
<u>повстань послабило общину. Неврожаї та епідемії </u><br />
<u><br /></u>
<u>розорювали селян і вони легко попадали у залежність від </u><br />
<u><br /></u>
<u>багатих динатів, віддавали їм свої ділянки і ставали </u><br />
<u><br /></u>
<u>париками – залежними землеробами або йшли в місто. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Розорення вільних землевласників стало стихійним </u><br />
<u><br /></u>
<u>лихом.</u><br />
<u> Вільні селяни були основою феодального ладу, воєнної і </u><br />
<u><br /></u>
<u>фінансової могутності імперії. У Х ст. імператори </u><br />
<u><br /></u>
<u>Македонської династії видали серію законів, що </u><br />
<u><br /></u>
<u>перешкоджали захопленню земель селом. Але в 927 р. був </u><br />
<u><br /></u>
<u>великий голод і селяни за зерно віддавали свої наділи. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Закони порушувались. Новелою 996 р. імператор Василій </u><br />
<u><br /></u>
<u>ІІ Болгаробойця відмінив строк давності повернення </u><br />
<u><br /></u>
<u>земель – 40 років. Тепер селянин міг повернути свою </u><br />
<u><br /></u>
<u>землю і через більший строк. Але й це мало допомогло.</u><br />
<u> Падала боєздатність армії. Селяни-стратіоти ставали </u><br />
<u><br /></u>
<u>париками командирів. Деякі селяни розорялись і вже не </u><br />
<u><br /></u>
<u>могли служити у війську. В кінноті почали служити лише </u><br />
<u><br /></u>
<u>власники 3-х ділянок. Так з‘явилась грань між </u><br />
<u><br /></u>
<u>стратіотами і селянами. Все частіше імператори брали </u><br />
<u><br /></u>
<u>найманців: норманів, русів, грузин, вірменів.</u><br />
<u> У ІХ – ХІ ст. більшість селян стали париками. Формою </u><br />
<u><br /></u>
<u>ренти була грошова і натуральна. Повинності росли. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Досить широкою була ще й верства вільних </u><br />
<u><br /></u>
<u>податкосплатників. Податки брались з усього – з вуликів, </u><br />
<u><br /></u>
<u>худоби, птиці. Подвірний податок вносили навіть неімущі.</u><br />
<u> З середини ХІ ст. почалось піднесення міст – центрів </u><br />
<u><br /></u>
<u>ремесел і торгівлі. Константинополь з бухтою Золотий Ріг </u><br />
<u><br /></u>
<u>приваблював іноземних гостей з усіх країн.</u><br />
<u> У Х ст. була написана “Книга епарха”, що дає уявлення </u><br />
<u><br /></u>
<u>про життя міст. Ремісники були об‘єднані в корпорації, </u><br />
<u><br /></u>
<u>що грали роль цехів. Їх було 22. В корпорації </u><br />
<u><br /></u>
<u>об‘єднувались і торгівці. Держава мала великі прибутки </u><br />
<u><br /></u>
<u>від податків на ремісників і контролювала якість товарів, </u><br />
<u><br /></u>
<u>ціни.</u><br />
<u> В зовнішній політиці тривала боротьба з арабами. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Візантія терпіла і від зміцнілої Болгарської держави. Лише </u><br />
<u><br /></u>
<u>у 1018 р. при Василі ІІ Болгаробойці після 50-річних війн </u><br />
<u><br /></u>
<u>Болгарія була завойована Візантією.</u><br />
<u> У ІХ – Х ст. розвивались відносини з Київською Руссю</u><br />
<u> В середині ХІ ст. церква остаточно розділилась на </u><br />
<u><br /></u>
<u>східну і західну. Це поглибило ворожі відносини Візантії із </u><br />
<u><br /></u>
<u>Західною Європою.</u><br />
<u> Культура Візантії надзвичайно оригінальна і багата. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Великого розвитку набула богословська література. Але </u><br />
<u><br /></u>
<u>розвивалась і наука. Лев Математик здобув відомість як </u><br />
<u><br /></u>
<u>механік, математик. З VІІ ст. візантійці знали “грецький </u><br />
<u><br /></u>
<u>вогонь” – очевидно, суміші селітри і нафти, що давало </u><br />
<u><br /></u>
<u>полум‘я, не гасиме водою. У ІХ ст. лікар Нікіта склав </u><br />
<u><br /></u>
<u>керівництво по хірургії. </u><br />
<u> Відомі поети Іоан Геометр, поетеса Кассія. З історичних </u><br />
<u><br /></u>
<u>творів відомі хроніки Феофана Сповідника і Георгія </u><br />
<u><br /></u>
<u>Амартола. Імператору Константину VІІ Багрянородному </u><br />
<u><br /></u>
<u>приписують трактати “Про управління державою”, “Про </u><br />
<u><br /></u>
<u>феми і народи”.</u><br />
<u> Церква і монастирі у Візантії були залежні від </u><br />
<u><br /></u>
<u>імператора, від держави. Патріарх на відміну від папи, не </u><br />
<u><br /></u>
<u>мав світської влади і великих матеріальних коштів. У </u><br />
<u><br /></u>
<u>єпископів не було земельних володінь і їх добробут </u><br />
<u><br /></u>
<u>залежав від милостей імператора. Церква бідною не була. </u><br />
<u><br /></u>
<u>У Х ст. були узаконені податки на церкву грішми і </u><br />
<u><br /></u>
<u>натурою.</u><br />
<u> Монахів у Візантії було багато. Монастирі були </u><br />
<u><br /></u>
<u>імператорські, патріарші і приватні. Серед населення </u><br />
<u><br /></u>
<u>містичні настрої були дуже поширені. Часом селяни </u><br />
<u><br /></u>
<u>об‘єднували кілька ділянок: засновували монастир. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Згодом великі монастирі стали серйозною політичною </u><br />
<u><br /></u>
<u>силою.</u><br />
<u> У ХІ ст. провінційна знать зміцніла і почала рватись до </u><br />
<u><br /></u>
<u>влади. В 1057 р. їй вдалось посадити на престол Ісаака І </u><br />
<u><br /></u>
<u>Комніна. Але чиновна аристократія була ще сильною і </u><br />
<u><br /></u>
<u>через 2 роки Ісаак зрікся престолу. У 1081 р. знову воєнна </u><br />
<u><br /></u>
<u>знать провінції посадила на престол Олексія І Комніна.</u><br />
<u> Візантія і Русь. Особлива сторінка історії Візантії – </u><br />
<u><br /></u>
<u>відносини з Руссю. </u><br />
<u> У 860 р. руські князі осадили Константинополь. </u><br />
<u><br /></u>
<u>Частина руської знаті прийняла християнство. У Х ст. </u><br />
<u><br /></u>
<u>відносини з Руссю погіршились, очевидно, в столиці були </u><br />
<u><br /></u>
<u>ущемлені інтереси руських і болгар. У 907 р. руські знову </u><br />
<u><br /></u>
<u>на човнах з‘явились перед столицею і у 911 р. був </u><br />
<u><br /></u>
<u>укладений вигідний для Русі договір. Руські купці </u><br />
<u><br /></u>
<u>одержали в користування будівлі в околицях </u><br />
<u><br /></u>
<u>Константинополя і безкоштовне утримування та </u><br />
<u><br /></u>
<u>спорудження кораблів додому. Торгівлю вони вели без </u><br />
<u><br /></u>
<u>мита.</u><br />
<u> У 941 р. князь Ігор здійснив похід на Візантію і </u><br />
<u><br /></u>
<u>спустошив береги Боспору. У 968 р. візантійці схилили </u><br />
<u><br /></u>
<u>Святослава до походу проти болгар. Але Святослав хотів </u><br />
<u><br /></u>
<u>сісти міцно на Дунаї і повернув проти Візантії, але </u><br />
<u><br /></u>
<u>потерпів невдачу.</u><br />
<u> Володимир допомагав імператору розгромити </u><br />
<u><br /></u>
<u>заколотників у Малій Азії. Але імператор затягував умови </u><br />
<u><br /></u>
<u>посилки загону – не спішив видати свою сестру Анну за </u><br />
<u><br /></u>
<u>Володимира. Тоді Володимир пішов на Корсунь </u><br />
<u><br /></u>
<u>(Херсонес).</u><br />
<u> На Афоні був заснований руський монастир. У 1043 р. </u><br />
<u><br /></u>
<u>руський флот обложив Константинополь, але постраждав </u><br />
<u><br /></u>
<u>від бурі на Босфорі і “грецького вогню”. Новий договір </u><br />
<u><br /></u>
<u>був скріплений шлюбом – син Ярослава Мудрого </u><br />
<u><br /></u>
<u>одружився з дочкою Константина ІХ Мономаха.</u><br />
<u> Тісною була співдружність культур, навіть прийомів </u><br />
<u><br /></u>
<u>живопису, архітектури.</u><br />
<u> Вплив Візантії на слов‘нські народи був значним.</u><br />
============<br />
<br />
5. Становлення феодальних відносин у Візантії (друга<br />
<br />
половина IX-XI ст.)<br />
<br />
<br />
Початок масового руйнування візантійського вільного<br />
<br />
селянства припадає на другу половину IX ст., Що було<br />
<br />
пов'язано з ростом податного гніту і повинностей.<br />
<br />
Держава вже не обмежувалося тільки урахуванням площі<br />
<br />
оброблюваної подвірної землі. Воно все більш ретельно<br />
<br />
враховувало якість і кількість тяглового і домашньої<br />
<br />
худоби, що використовуються луків і пасовищ, птиці,<br />
<br />
вуликів-всі джерела доходів селянського господарства.<br />
<br />
Натуральна подати, яка в X ст. почасти збиралася вже в<br />
<br />
грошовій формі, доповнювалася грошовим подвірні<br />
<br />
оподаткуванням, яке стягувалося навіть з безземельних<br />
<br />
селян - власників тільки свого житла, судовими зборами.<br />
<br />
Численні державні повинності, особисті відпрацювання<br />
<br />
важким тягарем лягали на селян. Їх руками велося масове<br />
<br />
будівництво військових укріплень, державних споруд,<br />
<br />
доріг, мостів, здійснювалося перевезення будівельних<br />
<br />
матеріалів. З X ст. почалося стягування податку на<br />
<br />
користь церкви - канонікон. До тяжкості державних<br />
<br />
поборів додавалися грабежі і здирства численного<br />
<br />
чиновному-фіскального апарату. У Візантії діяла<br />
<br />
незліченна армія обліковців і збирачів, що відали<br />
<br />
визначенням розміру поборів і здійснювали їх. Кожен вид<br />
<br />
поборів справлявся окремо, особливими відомствами, на<br />
<br />
користь яких стягувався певний відсоток від сплаченої<br />
<br />
платником суми. Незважаючи на те що уряд при<br />
<br />
оподаткуванні враховувало відмінності у вартості майна та<br />
<br />
доходи, процес майнової диференціації та збіднення<br />
<br />
селянства різко прискорився. У законодавстві X ст.<br />
<br />
постійної категорією селян стають «бідні» та «убогі». У<br />
<br />
зв'язку із зростанням неплатоспроможності багатьох<br />
<br />
селянських господарств у X ст. вводиться податкова<br />
<br />
відповідальність громади за односельців.<br />
<br />
У IX-X ст. різко посилилася майнова диференціація<br />
<br />
стратіотов. Верхівка стратіотского стану поступово<br />
<br />
виділялася в нижчий шар панівного класу.<br />
<br />
Важливим джерелом доходу візантійської держави була<br />
<br />
велика державна земельна власність, яка росла за рахунок<br />
<br />
завойованих територій, виморочні і занедбаних земель.<br />
<br />
Розвитку великого приватного землеволодіння в VIII-IX<br />
<br />
ст. гальмувався дефіцитом робочих рук і сильні громади.<br />
<br />
Не випадково, перші великі візантійські феодальні<br />
<br />
господарства виникли в скотарських районах Малої Азії,<br />
<br />
де ведення господарства вимагав мінімуму зайнятих.<br />
<br />
У візантійській селі з малозабезпечених і незаможних<br />
<br />
селян сформувався стійкий шар найманих працівників -<br />
<br />
Міст. Втрата власності сприймалася селянином як<br />
<br />
своєрідна форма рабства, оскільки повноправним членом<br />
<br />
суспільства був тільки власник. Навіть остаточно<br />
<br />
розорилися селяни вважали за краще залишатися<br />
<br />
найманими працівниками. Вони вперто не «сідали» на<br />
<br />
чужу землю, тобто не переходили в категорію перук<br />
<br />
(Феодально-залежних селян). З-за опору селян для<br />
<br />
початкової стадії становлення великого феодального<br />
<br />
землеволодіння було характерним поєднання рабської<br />
<br />
праці з найманим. У X ст. візантійці, де тільки могли,<br />
<br />
набували рабів. Їх везли зі Сходу, з Причорномор'я, Русі<br />
<br />
та інших місць.<br />
<br />
Для ранньофеодального візантійського маєтку було<br />
<br />
характерно переважання власного, домениального<br />
<br />
натурального господарства.<br />
<br />
З середини X ст. незаможний селянин став осідати на<br />
<br />
землях великого земельного власника, перетворюючись<br />
<br />
на перуки. Рента набагато перевищувала всі колишні<br />
<br />
платежі селян. Натуральні платежі і панщина збільшували<br />
<br />
кількість сільськогосподарської продукції, що<br />
<br />
підштовхувало власників маєтків до встановлення більш<br />
<br />
тісних зв'язків з ринком. Великі феодали й монастирі<br />
<br />
організовували ринки та ярмарки в своїх володіннях для<br />
<br />
збуту виробленого продукту, включалися в торгівлю<br />
<br />
продукцією сільського господарства на більш віддалених<br />
<br />
ринках.<br />
<br />
Держава, втрачає значну частину доходів, перейшло до<br />
<br />
заборони вільним підданим селитися на приватних<br />
<br />
землях. Для забезпечення обробки занедбаних державних<br />
<br />
земель воно на пільгових умовах поселяли на них селян.<br />
<br />
Проте становище останніх наближалося до положення<br />
<br />
перук - залежних власників чужої землі. Поступово<br />
<br />
формувалася категорія державних перук. Аналогічні<br />
<br />
процеси відбувалися і в монастирських володіннях.<br />
<br />
У Візантії не землевласники поневолювали селянство, а<br />
<br />
держава перетворювало вільних селян на залежних.<br />
<br />
У середині IX ст. стали відроджуватися візантійські міста,<br />
<br />
перетворювалися в центри місцевого обміну і почасти<br />
<br />
виробництва. Обмін між містом і селом здійснювався на<br />
<br />
ярмарках. Внутрішньоміська торгівля велася на дому,<br />
<br />
безпосередньо між продавцем і покупцем. На ярмарках<br />
<br />
купці скуповували вироби як сільських, так і міських<br />
<br />
ремісників. Збільшення попиту стимулювало розвиток<br />
<br />
міського ремесла.<br />
<br />
У візантійському місті діяла система майнові-<br />
<br />
прибуткового оподаткування. Збирався податок з<br />
<br />
нерухомості відповідно до її прибутковістю,<br />
<br />
встановлювалися торгові мита з ремісників і торговців,<br />
<br />
збори з торговельних угод. Норма доходу була єдиною -<br />
<br />
8,33% від прибутку з вкладеної суми вихідного капіталу.<br />
<br />
Регулюючи норму прибутку, держава здійснювала<br />
<br />
контроль над цінами, обмежувало спекуляцію.<br />
<br />
Міське населення було зобов'язане нести<br />
<br />
загальнодержавні та міські повинності: здійснювати<br />
<br />
нагляд за системами водопостачання і зрошування,<br />
<br />
ремонтувати громадські будівлі, доставляти вантажі.<br />
<br />
З початку X ст. проводилися численні заходи<br />
<br />
візантійського уряду, що сприяли зростанню<br />
<br />
внутрішнього попиту, пожвавленню міського ремесла,<br />
<br />
розширенню товарно-грошових відносин. Заохочувався<br />
<br />
пошук дорогоцінних металів, розвиток ряду виробництв,<br />
<br />
була визнана необхідність і корисність лихварства для<br />
<br />
пожвавлення торгівлі. Однак Візантія не мала потрібної<br />
<br />
кількості багатих купців-посередників, які могли б взяти<br />
<br />
торговельну ініціативу в свої руки. Цим пояснювалося те,<br />
<br />
що на ринок енергійно виходили феодали й монастирі.<br />
<br />
У IX-X ст. склалася структура візантійської<br />
<br />
ранньофеодальної державності. Державний апарат<br />
<br />
базувався на ієрархії посад, підкріпленої титулами та<br />
<br />
почесними званнями. Склалося 18 класів посад,<br />
<br />
об'єднаних у п'ять розрядів. Кожному розряду відповідав<br />
<br />
певний почесний титул. Володар титулу отримував<br />
<br />
відповідне дарування від імператорської влади. Титули не<br />
<br />
тільки присвоювалися імператором за заслуги, їх можна<br />
<br />
було купити. Продаж титулів стала одним із джерел<br />
<br />
одноразової доходу скарбниці, а набувач титулу<br />
<br />
отримував свого роду відсоток на вкладений капітал<br />
<br />
(9,7%).<br />
<br />
Таким чином, у Візантії сформувався потужний шар<br />
<br />
професійного чиновництва. Державна служба була<br />
<br />
найважливішим джерелом зміцнення становища,<br />
<br />
збагачення, піднесення і, нарешті, зміцнення реальної<br />
<br />
влади на місцях.<br />
<br />
До кінця XI ст. визначальну роль в аграрних відносинах<br />
<br />
грала велика земельна власність - феодальна вотчина (як<br />
<br />
найважливіша структурна осередок феодального<br />
<br />
суспільства) і праця залежних селян-перук (як основної<br />
<br />
категорії залежного населення). У Візантії утвердилися<br />
<br />
феодальні відносини.<br />
<br />
Розвиток цього процесу йшло за рахунок скорочення<br />
<br />
приватної власності вільного селянства, власності<br />
<br />
громад, зростання великої приватної земельної власності<br />
<br />
і множення числа приватновласницьких перук, а також<br />
<br />
поступової феодалізації відносин на державних землях.<br />
<br />
Прагнення держави забезпечити обробку землі та<br />
<br />
надходження податків призводило до того, що все більш<br />
<br />
значний фонд державних земель переходив до великих<br />
<br />
земельним власникам, особливо монастирям.<br />
<br />
Іншим засобом формування феодального землеволодіння<br />
<br />
був солемній - роздача «невещних прав», тобто прав на<br />
<br />
отримання державних податків з майна або платників, а з<br />
<br />
XI ст. - Проня (турбота, піклування), тобто дарування<br />
<br />
права стягнення з тих чи інших територій надходжень<br />
<br />
державі, перш за все з селян, у вигляді плати за державну,<br />
<br />
цивільну чи військову службу. Таким чином, пронісши за<br />
<br />
своїм характером була близька до західноєвропейського<br />
<br />
бенефіції, хоча проніару і не передавалася в тимчасове<br />
<br />
володіння земля, а тільки частину прав на стягнення з неї<br />
<br />
державних поборів. Умовним військовим триманням були<br />
<br />
землі, що лунали державою стратіотам.<br />
<br />
Якщо в результаті придбання великими землевласниками і<br />
<br />
монастирями селянських земель і прямих пожалувань<br />
<br />
розширювався земельний фонд приватної власності, то<br />
<br />
прони представляла собою відчуження в руки земельних<br />
<br />
власників дедалі зростаючу частки безпосередніх доходів<br />
<br />
держави. Не створюючи прямо умовного землеволодіння<br />
<br />
як такого, вона розширювала сферу приватно залежності<br />
<br />
селянства, втягуючи в неї як вільних селян, так і селян на<br />
<br />
державних землях. Проня сприяла зміцненню<br />
<br />
власницьких прав і подальшому її перетворенню в умовне<br />
<br />
земельне тримання.<br />
<br />
У X-XI ст. формується типове феодальний маєток.<br />
<br />
Колишні маєтки з великим доменіальним господарство,<br />
<br />
обробна працею рабів, містом і лише почасти перук,<br />
<br />
змінюють господарства, засновані виключно на праці<br />
<br />
перук.<br />
<br />
Візантійський перуку, як особисто вільний, міг піти зі<br />
<br />
своєї землі, але міг бути проданий разом з нею, оскільки<br />
<br />
існувала продаж землі. Перукою ставав або нічого не мав<br />
<br />
Місті, або остаточно розорений селянин, міцно<br />
<br />
прив'язаний до маєтку узами боргової та іншої<br />
<br />
залежності; останнє зумовлювало високий рівень<br />
<br />
феодальної ренти. Ренти, що виплачувалась перукою<br />
<br />
землевласнику, за обсягом значно перевершувала платежі<br />
<br />
селянина-власника державі. У XI ст. переважала<br />
<br />
продуктова рента. Розмір ренти становив 30-45%<br />
<br />
сукупного доходу перуки.<br />
<br />
Ті, хто сидів на державних землях вільні селяни і<br />
<br />
посаджені на державну землю безземельні поступово<br />
<br />
перетворювалися в державних перук. Таким чином,<br />
<br />
перуки як феодальна форма залежності стала у Візантії<br />
<br />
домінуючою і провідною у всіх типах господарств.<br />
<br />
В кінці X-XI ст. відбулася деяка консолідація міського<br />
<br />
торгово-ремісничого населення, але особливого стану<br />
<br />
городян не склалося.<br />
<br />
Феодалізація візантійського суспільства проявилася і в<br />
<br />
розвитку елементів васальних відносин, пов'язаних з<br />
<br />
поширенням форм умовного землеволодіння.<br />
<br />
У приватних відносинах вони розвивалися у формі етерії<br />
<br />
- «свити», що складалася з дрібних землевласників,<br />
<br />
«васалів», які мали захистом і заступництвом багатого<br />
<br />
власника, прямого власника землі. Ці відносини<br />
<br />
оформлялися поняттям «дружба», що означав вірність,<br />
<br />
вдячність за надані послуги, допомога. Пріоритет «боргу<br />
<br />
перед друзями» у порівнянні з посадовою, службовим<br />
<br />
обов'язком, по суті, розкладав підвалини централізованої<br />
<br />
державності. Він став виявом феодалізації державного<br />
<br />
апарату зсередини, коли посада переставала бути<br />
<br />
інструментом виконання певних функцій і<br />
<br />
перетворювалася на інструмент особистої влади її носія.<br />
<br />
Наслідком цього з'явився зростання корумпованості<br />
<br />
бюрократичного апарату, щоб зростали його<br />
<br />
неефективність. Накази і розпорядження не доходили до<br />
<br />
місць і не виконувалися, податки не надходили вчасно, і<br />
<br />
значна їх частина зникала «по дорозі» до державної<br />
<br />
скарбниці.<br />
<br />
Таким чином, у Візантії XI ст. в основному утвердилися<br />
<br />
феодальні відносини. Однак процес їх оформлення не був<br />
<br />
завершений. У XI ст. не склалося чітких станових<br />
<br />
градацій всередині панівного класу, не було<br />
<br />
відособленості духовенства як особливого стану, не<br />
<br />
оформилася і міське стан.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-9531745160870077442015-05-17T00:19:00.004-07:002015-05-17T00:19:21.451-07:00<br />
<b>69.Економічний і політичний розвиток окремих королівств на Піренеях.</b><br />
<b>Утворення єдиної Іспанської держави.</b><br />
===<br />
Лекція 10. Країни Піренейського півострова в умовах реконкісти<br />
<br />
<u>Араби в Іспанії.</u><br />
<u>Реконкіста.</u><br />
<u>Особливості економічного та політичного розвитку окремих королівств на Піренеях.</u><br />
<u>Утворення єдиного Іспанського королівства.</u><br />
<br />
<br />
У 711 – 714 рр. Піренейський півострів був завойований арабами (маврами). Тільки невелика гірська область Астурія на півночі країни зберегла незалежність. Крім арабів участь у завоюванні брали корінні жителі Північної Африки – бербери. Вестготське військо зазнало поразку. Однак, дальше просування на територію Франкського королівства було зупинено Карлом Мартеллом.<br />
Селянство, пригнічене повинностями і податками, знать, що вела боротьбу за владу, аріани та іудеї, невдоволені великим впливом католицької церкви, не чинили арабському завоюванню опору і навіть допомагали, як архієпископ Севілії.<br />
Економіка теж переживала піднесення. Із Сходу були принесені нові культури - рис, цукрова тростина, гранатове дерево, пальма, шовковиця. Прогрес був і в ремеслі – видобутку металів, кераміці, шкіряних виробах. У Толедо вже в Х ст. виробляли папір.<br />
На півдні були створені іригаційні системи. У центральних районах було поширене перегонне вівчарство.<br />
Значна частина завойовників жила в містах, що стали торгово-ремісничими центрами, особливо Кордова. Жвава торгівля йшла по Середземному морю.<br />
Істотні зміни стались і в культурному житті. На латинську мову з арабської були переведені праці арабських і грецьких вчених. Були збудовані палаци Алькасар і Альгамбра.<br />
З 755 р. мусульманська Іспанія (аль-Андалус) входила до складу Дамаського халіфату. Коли владу там захопили Аббасиди, представник скинутих Омейядів Абд ар-Рахман утвердився в аль-Андалусі і проголосив себе еміром. З 929 р. емір Абдарахман ІІІ став іменуватись халіфом. Х ст. було вершиною політичної могутності аль-Андалуса.<br />
Склад населення, однак, не став однорідним. Частина вестготського населення засвоїла мову і звичаї арабів (мосараби), частина – релігію (ренегадос).<br />
Поширення набула ідея відвоювання Піренейського півострова у арабів – реконкіста. Її джерелами були християнські держави на півночі – Астурія, Галісія, Басконія, Іспанська марка на сході. Серед народу ідея реконкісти була популярна. А серед арабської знаті відбувались незгоди.<br />
У 923 р. сформувалось графство Кастилія (країна замків) на північному заході. Воно і королівство Леон, що утворилось на місці Астурії, повели боротьбу з арабами, відвойовуючи у них території. Ці дві держави часом об‘єднувались для боротьби з маврами. У 1230 р. відбулось остаточне об‘днання Леона і Катилії в одне королівство.<br />
У Басконії в ІХ ст. виникло графство Наварра, яке у Х ст. стало королівством.<br />
У 1035 р. Арагон, який був у складі королівства Наварра, теж став окремим королівством. У 1137 р. з Арагоном об‘єдналась Каталонія. У кінці ХІ ст. утворилось королівство Португалія, незалежне з 1139 р., хоч і визнавало себе васалом папи.<br />
Отож, в Іспанії утворились християнські держави. На півночі – Астурія, в центрі – Кастилія, на заході – Португалія, на сході – Наварра, Арагон, Каталонія і Валенсія.<br />
1085 р. – перемога на р. Тахо, коли кастільці оволоділи Толедо (столицею). Мусульманські правителі звернулись до північноафриканських берберів-альморавидів. Наступ християн був зупинений.<br />
У 1212 р. об‘єднані сили Кастилії, Арагона, Португалії і Наварри завдали арабам поразки біля Лас-Навас де-Толоса (Х ст.). Потім над арабами було здобуто ще ряд перемог. У результаті у маврів на кінець ХІІІ ст. залишився лише Гранадський емірат на півдні.<br />
Основні вигоди від реконкісти одержала феодальна знать, вона створила великі володіння. Багато земель одержала католицька церква. Виникли такі духовно-рицарські ордени: Сант-Яго, Алькантара, Калатрава, теж великі землевласники.<br />
Зміцніли позиції рицарства – воно відігравало основну роль у боротьбі проти мусульман. Ці події оспівані в героїчній поемі про Сіда – кастильського дворянина, організатора походів проти маврів. Селяни і городяни тут брали участь у реконкісті. В результаті міста домоглись певних вольностей, а селяни домоглись особистої свободи і общинного самоуправління. Міста одержали комунальні права.<br />
-----------<br />
<b>Кожна з піренейських держав мала свої особливості.</b><br />
<b> Кастилія – відігравала основну роль у війнах з маврами (3/5 територій півострова). На відвойованих землях склались великі володіння церкви. Багато рицарів-ідальго, дуже войовничих. Селянство було в особистій і поземельній залежності. Серви куплялись і продавались із землею і без землі, не мали право вільно переходити і вступати у шлюб. У них була ненормована панщина і подушний податок. Переселятись в інше місце можна було лише відмовившись від наділу. У ХІІІ – ХІV ст. кріпосна залежність була майже ліквідована. Але збереглась судова влада феодалів.</b><br />
<b> На півдні Кастилії (т.з. Нова Кастилія) кріпосного права не було. Вільні общини-бегетрії мали право обирати собі сеньйорів і міняти їх. Але повинності селян були грошові і натуральні. Бегетрії домагались королівських грамот, що захищали їх від поборів.</b><br />
<b> У 1273 р. був заснований союз дворян вівчарів – Места. Места мала від короля великі привілеї – переганяти худобу, де хоче, навіть по селянських полях. Места мала свою адміністрацію, суд і фінанси.</b><br />
<b> У ході реконкісти Кастилія вкрилась фортецями. Багато з них стали містами. В них жили і мудіхари (маври), що користувались захистом короля. Великими ремісничими центрами були такі міста: Севілья, Сантьяго, Толедо, Сеговія, Медина дель Канто. В Севільї 2 рази на рік відбувались ярмарки. Кастильські міста мали самоуправління і різні привілеї, зафіксовані у міському праві. Міста мали своє ополчення з піхоти і кінноти. Проти маврів міста заключали угоди – ермандади. Вищий прошарок міщан – міські кабальєрос - рицарі.</b><br />
<b> Арагон. В ході реконкісти земельна власність в Арагоні і Каталонії була в руках знаті – світської і духовної. Найвище становище займали рикос омбрес (багаті люди). Королівська влада цілком від них залежала. Вони обирали “Великого суддю”. Нижче йшли кабальєрос, третя ступінь – інфасони.</b><br />
<b> Селяни в Арагоні знаходились в особистій і поземельній залежності. Але у ХІІІ ст. селяни одержали право викупити свою особисту свободу.</b><br />
<b> Приморські міста Каталонії мали розвинені ремесла і торгівлю. На першому місці була Барселона. Сюди приходоили кораблі з Візантії, Генуї, Франції, Єгипту. Раніше генуезців купці з Барселони проникли у Фландрію і заснували тут торгову біржу в Брюгге. У Барселоні були розроблені морські закони, що започаткували міжнародне морське право.</b><br />
<b> Валенсія, приєднана до Арагона у 1238 р., славилась культурою землеробства, ремеслами. У Валенсії вперше зародились векселі. У ХІV ст. Арагон підкорив Балеарські острови, Сардинію, Сицилію. У 1342 р. – заволодів Неаполітанським королівством. Йому належало і французьке місто Русильон.</b><br />
<b> Португалія. Назва від м. Портуш (Порту) – столиці графства. У ХІІІ ст. тут уже сформувався етнос.</b><br />
<b> Крім короля великими власниками були гранди і прелати. Тут були рицарські ордени – Авісський, Калатрава. Вільні общини селян, як і в Кастилії, мали королівські грамоти, подібні до кастільських фуерос. </b><br />
<b> Серед міст перше місце займав Ліссабон, що став столицею. Политика віротерпимості до євреїв, мусульман сприяла росту міст. Король спирався на нижче дворянство. Це дозволяло їм боротись проти магнатів. У ХІV ст. селяни були переведені на грошову ренту.</b><br />
<b> У 1383 р. кастильський король претендував на португальський престол, але Португалія відстояла незалежність. У ХV ст. Португалія стала на шлях колоніальної експансії. Початок – захоплення у 1415 р. фортеці Сирна на африканському узбережжі.</b><br />
<b> У Піренейських державах рано з‘явились станові установи. Це викликано ростом політичної активності після реконкісти. Виникла знать, що мала політичну вагу. Від неї дуже залежали королі.</b><br />
<b> Раніше від інших кортеси з‘явились в Леоні, об‘єднаному з Кастилією. За короля Альфонса ІХ в королівській курії з 1188 р. стали засідати і представники міст. З 1250 р. кортеси почали збиратись і в Кастилії. В Каталонії – з 1218 р., в Арагоні – з ІІ пол. ХІІІ ст. В цей же час – в Португалії і Наваррі.</b><br />
<b> У склад кортесів входили 3 стани: духівництво, дворяни, міщани. В Арагоні – 4: феодальна знать (рікос омбрес), дворянство, духівництво і представники деяких міст.</b><br />
<b> У порівнянні з парламентом кортеси мали ширші права – вони не лише вирішували фінансові справи, але й брали участь в законодавстві, престолонаслідуванні. Арагонські кортеси приймали присягу короля, що він буде поважати закони і звичаї (фуерос) країни. Кастильські кортеси встановлювали бюджет королівського двору. Члени кортесів користувались парламентською недоторканістю. </b><br />
<b> В ХV ст. ряд селянських виступів в Каталонії, на острові Майорка. У 1462 – 1472 р. – масове повстання на півночі Каталонії. Селяни вимагали відміни кріпосної залежності і “дурних звичаїв” (посмертний і шлюбний побори і “право першої ночі”). На чолі повсталих став збіднілий ідальго Варталят. Він встановлював строгий воєнний порядок, поділив селян на загони. Селяни одержали кілька перемог над феодалами. Арагонський король Хуан ІІ, що саме вів переговори з арагонською та каталонською знаттю, вступив у переговори з Варталятом і з його допомогою виступив проти знаті. Варталят одержав звання віконта і землі. Селяни одержали незначні поступки.</b><br />
<b> 1484 р. каталонські селяни підняли нове повстання, очолене селянином Педро Хуаном Сала. Керівників схопили, але повстання тривало і тоді король пішов на поступки. У 1486 р. уряд оголосив про відміну особистої залежності і “дурних звичаїв”. Але оброк лишався, як і церковна десятина.</b><br />
<b> Боротьба на Майорці закінчилась без результатів.</b><br />
<b> Об‘єднання Кастилії з Арагоном. У 1479 р. воно сталося в результаті династичного шлюбу Фердинанда Арагонського і Ізабели Кастильської. Спільно вони збирались боротись проти арабів на півдні – в області Гранади.</b><br />
<b> Крім того, кастильське дворянство і міста хотіли використати зовнішні ринки, якими володів Арагон в басейні Середземного моря. Династична унія виявилась міцною. Населення, хоч і мало певні відмінності, складало єдину етнічну спільність – іспанський етнос.</b><br />
<b> У кінці ХV ст. королівська влада в Іспанії зміцніла. Хоча кожне королівство зберігало автономію – окремого короля і кортеси, привілеї знаті і в Кастилії і в Арагоні були порушені. Їй були заборонені приватні війни, право карбувати монету. Землі невдоволених феодалів конфісковувались.</b><br />
<b> Фердинанда і Ізабеллу називали католицькими королями, вони підкорили собі церкву. Фердинанд одержав від папи магістерство над орденами і конфісковував їх багаті земельні володіння.</b><br />
<b> У 1480 р. в Іспанії була введена інквізиція, що слугувала державній владі. Вона наглядала за всім населенням країни, а найбільше – за маврами і євреями. Суд інквізиції міг за таємномим доносом засудити будь-кого, підозрюваного в єресі. 9 років іспанську інквізицію очолював Торквемада. Він послав на страту – спалення 8 тис. чол. А ще були й засуджені до ув‘язнення.</b><br />
<b> У 1492 р. після тривалої облоги впала Гранада. Південь був приєднаний до Іспанського королівства. Маврам було обіцяно зберегти їх віросповідання, однак обіцянки були порушені. Почались переслідування мусульман та євреїв. Багато з них покидали Іспанію і переселялись в Африку.</b><br />
<b> Південь економічно підупав.</b><br />
<b> У ХV ст. в Іспанії склалась монархія – абсолютна. Феодальна знать перетворилась на придворну аристократію. Але провінційна розрізненість збереглась, як і станові відмінності.</b><br />
<b> Правові звичаї записувались у особливі документи – фуерос. Фуерос м. Леона 1020 р., наприклад, наказує повертати сеньйорам селян.</b><br />
<b> У 1479 р. об”єднання Кастілії та Арагону поклало початок багатьом новаціям в житті Піренейського півострова. Завершення реконкісти наближало великі географічні відкриття. Була наявна й соціальна верства, зацікавлена у відкритті і завоюванні нових земель – феодальне рицарство, яке століттями було усунуте від виробництва і займалося лише війною. Попереду була ціла епоха іспанського мореплавства, завоювання нового світу.</b>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-23626526515436448582015-05-17T00:18:00.001-07:002015-05-17T00:18:04.820-07:00<b>67.Політичний і економічний розвиток Південної Італії в Х-ХІУ ст.</b><br />
===<br />
<br />
Міста-держави в Італії<br />
<br />
У середні віки Італія не була єдиною державою. Тут нараховувалась значна кількість міст — політичних центрів та багато феодальних володінь — герцогств, графств, маркізатів та єпископств. Починаючи з IX ст. міста вступають у боротьбу з сеньйорами, відбираючи в них політичні права.<br />
<br />
З кінця XI ст. утворюються самоврядні міські комуни. Вони керувалися виборними радами, які відали питаннями війни та миру, оподаткуванням, торгівлею, ремеслами. Перехід економічних та політичних важелів у руки міста-держави призводить до його посилення.<br />
<br />
Розміри середньовічних міст були незначними. Як правило, в них проживало 1-5 тис. жителів. Навіть у XIV—XV ст. великими вважалися міста з 20-30 тис. жителів. Лише 7 міст мали населення від 80 до 100 тис. З них три знаходилися в Італії (Мілан, Венеція, Флоренція). Багато міст Північної та Середньої Італії — Венеція, Генуя, Сієна, Флоренція Лукка, Равенна, Болонья в ХІ-ХІІ ст. стали містами-державами. Наприклад, Мілан спочатку належав графу, потім архієпископу. Протягом усього XI ст. жителі цього міста вели боротьбу з сеньйорами. Наприкінці XI ст. місто набуло статусу комуни. На чолі його стала рада консулів з привілейованих громадян — представників купецько-феодальних верств.<br />
<br />
На території Італії (300 тис. км2) в XI ст., нараховувалося 278 міст, які були єпископськими центрами (тобто більш-менш значними). У ХІ-ХІІ ст. у цих містах посилюється реміснича та торговельна діяльність. У Мілані та Флоренції виробляють тонкі сукна, в Луцці — шовкові тканини, Кремоні — лляні, Генуї та Венеції будують кораблі. Мілан стає центром виробництва зброї. Розвиток ремесла призводить до посилення товарного обміну.<br />
<br />
Колегія консулів у містах була виконавчим органом, а законодавча-влада знаходилась у руках обраної обмеженою кількістю громадян міста Креденці — ради довірених осіб. Іноді скликалися і парламенто-збори всіх, хто мав виборчі права. Усі доходи комуни йшли на користь міста, що значно збільшувало його господарські можливості.<br />
<br />
У містах Північної та Середньої Італії склалися у XIII-XIV ст. три основні форми політичного управління:<br />
<br />
1) республіканська (наприклад, Флоренція), якою управляла сеньйорія з 9 осіб на чолі з гонфалоньєром («прапороносцем справедливості»). Головну роль в управлінні містом відігравали представники «жирного народу» (заможні). «Худий народ» був відсторонений від управління;<br />
<br />
2) патриціанська (Венеція, Генуя) — тут заправляли олігархи — найбагатші купці. На чолі стояв дож, влада якого обмежувалася «Радою запрошених»;<br />
<br />
3) монархічна (Мілан). Тут утвердилася як правляча фамілія Вісконті, яка отримала у 1395 р. герцогський титул.<br />
<br />
Проте у XV ст. ситуація змінюється. У багатьох містах республіканська форма переходить у монархічну. Такий політичний лад дістав назву синьйорії або тиранії. Це було спричинено розширенням регіональних економічних зв'язків, ускладненням політичної структури, коли місто, маючи значну територію, вже не могло засобами комунального управління забезпечувати його нормальне функціонування. Встановленню сеньйорії сприяло також прагнення «жирних» відгородитися від народних повстань, послаблення середніх верств і безперервна політична боротьба між окремими багатими сім'ями.<br />
<br />
До середини XV ст. сеньйорія утверджується у Флоренції, Мілані, Болоньї та інших містах. У Флоренції, наприклад, до влади приходить сім'я Медичі. Час правління Лоренцо Блиску чого Медичі (1469—1492 pp.) став «золотим віком» Флоренції.<br />
<br />
<br />
<br />
Папська область<br />
<br />
її столицею був Рим. На чолі області стояли папи, що мали світську та духовну владу і своїх васалів. На історію цієї держави вплинула європейська політика пап, які намагалися встановити своє верховенство над монархами Європи. У ХІ-ХІІ ст. папам удалося розширити територію своєї області. У економічному аспекті Папська область відставала від Північної Італії. Сам Рим був гніздом феодалів — тут нараховувалось 200 феодальних замків.<br />
<br />
У XII ст. римська церква запровадила справжню теократичну монархію з могутньою загальноєвропейською фінансовою базою, судовою системою, розгалуженою бюрократією та витонченою дипломатією.<br />
<br />
Зеніту своєї могутності папство досягло за Інокентія III (1198-1216 pp.), за правління якого три государі — німецький, французький та англійський були відлучені від церкви, а на їх країни накладено інтердикт. Це значно ускладнило становище всередині цих держав. Інокентій III добився від монархів Західної Європи визнання верховенства папської влади, зміцнив Папську державу. За нього було здійснено реформу канонічного права, а всі папські послання і постанови зібрано в єдиний корпус «Декреталій». Було зроблено кроки для перетворення папської курії в найвищу судову та апеляційну інстанції усього християнського світу. Зростання політичного впливу папства виявилося в організації Хрестових походів. У 1245 р, перший Ліонський собор остаточно встановив порядок обрання пап колегією кардиналів, які знаходилися в цей час у повній ізоляції, «під ключем» («конклав» на італійській) — звідси назва цієї колегії.<br />
<br />
Своєрідним вододілом в історії папства став понтифікат Боні-фація VIII (1294-1303 pp.). У 1300 р. він уперше організував «ювілей церкви» На його святкування до Риму приїхали десятки тисяч паломників, що дозволило зібрати величезні кошти. Папа інспірував торгівлю індульгенціями в небачених масштабах. Проте нова сила підіймалася назустріч претензіям пап — це централізовані держави, що почали формуватися. Боніфацій зазнав поразки в боротьбі з французьким королем Філіпом IV Красивим. Почався «авіньйонський полон пап», про що вже йшлося више.<br />
<br />
Яскравим виразом глибокої кризи, у якій опинилося папство, стала «велика схизма» (1370-1417 pp.) — найтриваліший розкол в історії католицької церкви. Одночасно з'явилося два, а потім три папи, які не гребували ніякими засобами в боротьбі за престол Святого Петра. У цю боротьбу була втягнута фактично вся Західна Європа.<br />
<br />
Лише наприкінці XV ст. папам удалося відновити владу над своєю територією. Папою у 1492 у>. став Олександр VI Борджіа, який разом зі своїм сином Цезарем Борджіа — таким же безпринципним і нечесним, як і його батько, за допомогою зброї та отрути збільшили свій вплив у Середній Італії.<br />
<br />
У цей час папство фактично відмовилося від теократичних претензій у загальноєвропейському масштабі. Папська держава стала одним з феодальних італійських князівств типу тиранії, глава якого найбільше зайнятий зміцненням своєї держави та власним збагаченням, існування Папської області було однією з перешкод на шляху до об'єднання Італії.<br />
<br />
====<br />
<br />
<b>Південна Італія і Сицилія</b><br />
<b><br /></b>
<b>В епоху раннього Середньовіччя Південна Італія та Сицилія були ареною впертої боротьби різних країн та народів. Спочатку вони належали візантійцям, потім лангобардам, згодом арабам. З середини XI ст. історія цього регіону пов'язана з норманами, зокрема з діяльністю 10 братів з лицарського роду Готвілїв. Вони захопили Південну Італію та Сицилію, створивши тут дві держави. У 1130 р. їх нащадок об'єднав ці землі в єдине Сицилійське королівство. Династія Готвілів правила до 1.194 p., коли цю територію захопив німецький імператор Генріх VI Гогенштауфен.</b><br />
<b><br /></b>
<b>У 1268 р, Сіцилійське королівство було захоплене графом Провансу Карлом Анжуйським, братом французького короля Людовіка IX. Він посилив податковий гніт і, соціальне гноблення, а тому про ти нього у 1282 р. під час пасхальної неділі вибухнуло повстання, відоме як «Сицилійська вечірня». Ця назва пов'язана з тим, що повстання почалося за умовним сигналом — дзвоном у церквах до вечірні. Усе французьке населення було перебито. У результаті Сіцилійське королівство розпалося. Сицилія відійшла до іспанського Арагонського королівства, а Південна Італія під назвою Неаполітанське королівство залишилася під владою Анжуйської династії.</b><br />
<b><br /></b>
<b>У XIV—XV ст. Південна Італія і Сицилія знаходилися в економічному занепаді. Місцеве ремесло та торгівля розвивали ся слабо, падало значення міст. У них господарювали купці та лихварі з багатих міст Північної та Середньої Італії, які давали гроші в кредит неаполітанським королям для проведення нескінченних воєн за Сицилію та Арагон. Економічний занепад призвів і до політичного. У 1435 р. перервалася Анжуйська династія. У 1442 р. арагонський король Альфонс V оволодів усією Пів денною Італією, знов об'єднав її з Сицилією і залишив їх під іспанською владою на багато століть.</b><br />
<br />
====<br />
<br />
Іспанія<br />
<br />
Після захоплення Піренейського півострова арабами почалася боротьба християнських держав за повернення цих земель. Цей процес дістав назву Реконкіста (з іспанської — зворотне завоювання). Почалася вона у 718 р. після першої перемоги християн над арабами в Астурії і тривала майже 800 років. Усі верстви населення були зацікавленими в ній. Феодали прагнули нових земель та посад у них. Церква боролася з ісламом і також хотіла нових земель та парафій. Королі бажали зміцнення своєї влади, розширення держав, нових земель, прибутків та безпеки. Селяни сподівалися знайти на нових територіях полегшення від експлуатації, придбати землю, вільну від феодалів. Міста, які засновувались чи звільнялись у ході Реконкісти, користувались значними привілеями. До кінця 30-х pp. XI ст. на Піренейському півострові виникли королівства Кастилія, Наварра, Арагон, графство Барселонське і близько 30 мусульманських князівств. Деякий час за правління короля Санчо III Великого (1000-1035 pp.) Наварра була найбільшою та найсильнішою християнською державою на Піренейському півострові. Після його смерті держава розпалася, відійшла від Реконкісти і вже ніколи не мала такого значення, почавши тяжіти до Франції.<br />
<br />
Період з середини XI до середини XIII ст. був часом вирішальних успіхів Реконкісти. У 1085 р. кастильці зайняли Толедо — найбільше місто Центральної Іспанії, колишню столицю вестготів. У 1147 р. було захоплено Лісабон. Наприкінці ХІІ ст. християни контролювали вже більшу частину півострова. Проте процес йшов повільно. Це пояснювалося роз'єднаністю іспанських держав та втручанням берберських держав Північної Африки.<br />
<br />
У 1212 р. відбулася битва при Лас Новас де Толоса, яка остаточно вирішила долю Іспанії. Маври перед цим завдали поразки кастильцям і папа Інокентій III звернувся до всіх лицарських орденів та лицарів Південної Франції стати під прапори короля Альфонса VIII. Тривалий час було незрозуміло, хто переможе, але християнам удалося здолати ворогів. На полі бою залишилося близько 100 тис. вбитих. У 1237 р. була взята Кордова — колишня столиця халіфату, а у 1248 р. Севілья. У другій половині XIII ст. у маврів на Піренейському півострові залишилася лише Гранада з прилеглою територією, яка вже не являла собою загрози для християнських держав. Реконкіста призупинилася до кінця XV ст.<br />
<br />
Вища знать Кастилії називалася рікосомбрес («багаті люди») — 20-30 феодальних родів. Інші феодали називалися ідальгос («син значної людини»). У ліонських та кастильських королів з XI ст. існував звичай скликати асамблеї за участю знаті (світської та церковної) для обговорення питань законодавства, судочинства, стягування податків, поточної політики. Згодом на них почали запрошувати міщан. Це поклало початок органам станового представництва — кортесам.<br />
<br />
На відміну від Франції, де йшов процес ліквідації кріпацтва, в іспанських державах відбулось законодавче оформлення особистої залежності. Каталонські кріпаки мали виплачувати специфічні сервільні повинності, що визначалися як «дурні звичаї».<br />
<br />
XIV-XV ст. були періодом справжньої феодальної анархії, коли королівська влада, лише балансуючи між ворогуючими об'єднаннями грандів за допомогою підкупу та терору, змогла зберегти контроль над становищем. Після шлюбу спадкоємців кастильського та арагонського престолів — інфанти Ізабелли та принца Фердінанда в 1479 р. відбулося об'єднання цих королівств. Наварру було поділено між Арагоном та Францією. У 1492 р. війська Кастилії та Арагону взяли Гранаду і завершили Реконкісту. Таким чином, до кінця XV ст. закінчилося і відвоювання, і об'єднання територій Іспанії в одну державу.<br />
<br />
У середньовічній Іспанії значну роль відігравала католицька церква. Саме тут у 1481 р. було створено спеціальний церковний трибунал — інквізицію, яку в 1483 р. очолив горезвісний Торквемада, який вчинив масові репресії проти маврів та єретиків. Його ім'я стало синонімом жорстокості і безглуздості правосуддя, фанатичної нетерпимості до інакомислення.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-72462143367000781472015-05-16T12:20:00.003-07:002015-05-16T12:20:34.230-07:00<b>63.Розвиток італійських міст в ХІУ-ХУ ст. Міста-держави та політична </b><br />
<b>боротьба в них. Повстання чомпі у Флоренції.</b><br />
===<br />
Міста-держави в Італії<br />
<br />
У середні віки Італія не була єдиною державою. Тут нараховувалась значна кількість міст — політичних центрів та багато феодальних володінь — герцогств, графств, маркізатів та єпископств. Починаючи з IX ст. міста вступають у боротьбу з сеньйорами, відбираючи в них політичні права.<br />
<br />
З кінця XI ст. утворюються самоврядні міські комуни. Вони керувалися виборними радами, які відали питаннями війни та миру, оподаткуванням, торгівлею, ремеслами. Перехід економічних та політичних важелів у руки міста-держави призводить до його посилення.<br />
<br />
Розміри середньовічних міст були незначними. Як правило, в них проживало 1-5 тис. жителів. Навіть у XIV—XV ст. великими вважалися міста з 20-30 тис. жителів. Лише 7 міст мали населення від 80 до 100 тис. З них три знаходилися в Італії (Мілан, Венеція, Флоренція). Багато міст Північної та Середньої Італії — Венеція, Генуя, Сієна, Флоренція Лукка, Равенна, Болонья в ХІ-ХІІ ст. стали містами-державами. Наприклад, Мілан спочатку належав графу, потім архієпископу. Протягом усього XI ст. жителі цього міста вели боротьбу з сеньйорами. Наприкінці XI ст. місто набуло статусу комуни. На чолі його стала рада консулів з привілейованих громадян — представників купецько-феодальних верств.<br />
<br />
На території Італії (300 тис. км2) в XI ст., нараховувалося 278 міст, які були єпископськими центрами (тобто більш-менш значними). У ХІ-ХІІ ст. у цих містах посилюється реміснича та торговельна діяльність. У Мілані та Флоренції виробляють тонкі сукна, в Луцці — шовкові тканини, Кремоні — лляні, Генуї та Венеції будують кораблі. Мілан стає центром виробництва зброї. Розвиток ремесла призводить до посилення товарного обміну.<br />
<br />
Колегія консулів у містах була виконавчим органом, а законодавча-влада знаходилась у руках обраної обмеженою кількістю громадян міста Креденці — ради довірених осіб. Іноді скликалися і парламенто-збори всіх, хто мав виборчі права. Усі доходи комуни йшли на користь міста, що значно збільшувало його господарські можливості.<br />
<br />
У містах Північної та Середньої Італії склалися у XIII-XIV ст. три основні форми політичного управління:<br />
<br />
1) республіканська (наприклад, Флоренція), якою управляла сеньйорія з 9 осіб на чолі з гонфалоньєром («прапороносцем справедливості»). Головну роль в управлінні містом відігравали представники «жирного народу» (заможні). «Худий народ» був відсторонений від управління;<br />
<br />
2) патриціанська (Венеція, Генуя) — тут заправляли олігархи — найбагатші купці. На чолі стояв дож, влада якого обмежувалася «Радою запрошених»;<br />
<br />
3) монархічна (Мілан). Тут утвердилася як правляча фамілія Вісконті, яка отримала у 1395 р. герцогський титул.<br />
<br />
Проте у XV ст. ситуація змінюється. У багатьох містах республіканська форма переходить у монархічну. Такий політичний лад дістав назву синьйорії або тиранії. Це було спричинено розширенням регіональних економічних зв'язків, ускладненням політичної структури, коли місто, маючи значну територію, вже не могло засобами комунального управління забезпечувати його нормальне функціонування. Встановленню сеньйорії сприяло також прагнення «жирних» відгородитися від народних повстань, послаблення середніх верств і безперервна політична боротьба між окремими багатими сім'ями.<br />
<br />
До середини XV ст. сеньйорія утверджується у Флоренції, Мілані, Болоньї та інших містах. У Флоренції, наприклад, до влади приходить сім'я Медичі. Час правління Лоренцо Блиску чого Медичі (1469—1492 pp.) став «золотим віком» Флоренції.<br />
===<br />
<br />
<b>Повстання чомпі у Флоренції.</b><br />
<b><br /></b>
<b><br /></b>
<b><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0#.D0.9F.D0.BE.D0.B2.D1.81.D1.82.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D1.87.D0.BE.D0.BC.D0.BF.D1.96_.D1.96_.D0.BF.D1.80.D0.B8.D1.85.D1.96.D0.B4_.D0.B4.D0.BE_.D0.B2.D0.BB.D0.B0.D0.B4.D0.B8_.D0.BE.D0.BB.D1.96.D0.B3.D0.B0.D1.80.D1.85.D1.96.D1.97_.28.D0.BA.D1.96.D0.BD.D0.B5.D1.86.D1.8C_14.C2.A0.E2.80.94_.D0.BF.D0.BE.D1.87.D0.B0.D1.82.D0.BE.D0.BA_15_.D1.81.D1.82.D0.BE.D0.BB.D1.96.D1.82.D1.82.D1.8F.29">Повстання чомпі у Флоренції</a></b>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-64769902204379447652015-05-16T12:01:00.004-07:002015-05-16T12:01:34.248-07:00<b> 61.Відносини власності, королівська і судова влада у </b><br />
<b><br /></b>
<b>лангобардів за едиктом Ротарі.</b><br />
===<br />
У 643 р. був виданий перший лангобардський звід законів<br />
<br />
– Едикт короля Ротарі (“Лангобардська правда”). Як<br />
<br />
свідчить аналіз цього документу, на середину VII ст.<br />
<br />
більшість лангобардів були вільними і повноправними<br />
<br />
людьми. Вони були власниками землі і будинків в містах,<br />
<br />
мали сервів (рабів), напіввільних альдіїв та римських<br />
<br />
колонів. Зароджувалися майбутні феодальні інститути –<br />
<br />
прекарій, бенефіцій. За лібеллярним договором вільний<br />
<br />
лангобард міг одержати ділянку землі від крупного<br />
<br />
землевласника на певний термін, потім – у спадкове<br />
<br />
утримання – в результаті він потрапляв у поземельну<br />
<br />
залежність. Біля свого патрона, як правило, залишалися й<br />
<br />
відпущені на волю раби. Не зважаючи на те, що<br />
<br />
лангобарди становили лише 4 % населення Італії, вони<br />
<br />
склали еліту суспільства, зайняли ключові пости в<br />
<br />
державі. Римляни в часи Ротарі не приймалися у військо,<br />
<br />
а в Едикті Ротарі вони взагалі не згадувалися. Аналіз<br />
<br />
законів VIII ст. свідчить, що залишалося в силі й римське<br />
<br />
право. А статус римлян, очевидно, до цього часу<br />
<br />
регулювався ним або окремими законами. З VIII ст. вільні<br />
<br />
римляни стають повноправними громадянами,<br />
<br />
приймаються у військо. Римські крупні і середні<br />
<br />
землевласники сплачували лангобардській державі<br />
<br />
третину своїх доходів. Чим далі, тим в більшій мірі<br />
<br />
починають наслідувати колишні римські взірці і<br />
<br />
податкова, і грошова системи Лангобардського<br />
<br />
королівства, і система управління, особливо,<br />
<br />
королівських земель.<br />
<br />Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-12706021487399476772015-05-16T11:49:00.001-07:002015-05-16T11:49:02.993-07:00<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<span style="line-height: 22.3999996185303px;"><b>59.Лангобарди в Паннонії. Лангобардське королівство в Італії.</b></span></div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<span style="line-height: 22.3999996185303px;">===</span></div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Лангобарди">Лангобарди</a>, мабуть, на початку першого тисячоліття проживали на берегах<a class="mw-redirect" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0_(%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0)" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Ельба (річка)">Ельби</a>, потім, в <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/V_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="V століття">V</a> столітті, стали переселятися на <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%B9" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Дунай">Дунай</a>, і приблизно в цей же час прийняли <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Аріанство">аріанство</a>.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
У <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/566" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="566">566</a> в союзі з <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Авари">аварами</a> вони розгромили<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%B8" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Гепіди">гепідів</a> і завоювали <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Паннонія">Паннонію</a>. Звідти лангобарди на чолі з королем <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B1%D0%BE%D0%B9%D0%BD" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Албойн">Албойном</a>вторглися в Італію, завоювавши її північні території і давши їм своє ім'я - лангобардів (звідси назва <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Ломбардія">Ломбардія</a>).</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
У <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/572" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="572">572</a> після трирічної облоги лангобарди захоплюють <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%8F" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Павія">Павію</a> і роблять її столицею своєї держави.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
Перший король лангобардів Албойн славився незвичайною жорстокістю. Вельми жорстоким правителем був після його смерті і наступний король лангобардів, <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D1%84" style="background: none; color: #0b0080; text-decoration: none;" title="Клеф">Клеф</a>. Якщо Албойна отруїла власна дружина, то Клефа вбили його піддані.</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
===</div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<br /></div>
<div style="background-color: white; color: #252525; font-family: sans-serif; font-size: 14px; line-height: 22.3999996185303px; margin-bottom: 0.5em; margin-top: 0.5em;">
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8#.D0.92.D1.82.D0.BE.D1.80.D0.B3.D0.BD.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D1.96_.D0.B7.D0.B0.D0.B2.D0.BE.D1.8E.D0.B2.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D0.86.D1.82.D0.B0.D0.BB.D1.96.D1.97">Лангобардське королівство в Італії.</a></div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-32914536122344828172015-05-16T11:28:00.006-07:002015-05-16T11:28:39.552-07:00<b>57. "Золота булла". Політична роздробленість Німеччини в ХІУ-ХУ ст.</b><br />
<b>=</b><br />
<br />
<b>«Золота булла»</b><br />
<br />
«Золота булла» Карла IV Люксембурга (лат. Bulla Aurea) — законодавчий акт, прийнятий<br />
<br />
імперським сеймом в 1356 р. і затверджений імператором «Священної Римської імперії»<br />
<br />
Карлом IV. Вона регламентувала обрання німецького короля колегією імперських<br />
<br />
курфюрстів і була дійсна до кінця існування Старої імперії (1806). Буллою були визначені<br />
<br />
права семи курфюрстів, в 7 розділі зазначалося, хто є «дійсними і законними<br />
<br />
курфюрстами «Священної Римської імперії»: три архієпископи (Майнца, Трира і Кельна),<br />
<br />
король Богемії, Рейнський пфальцграф, герцог Саксонії і маркграф Бранденбурга.<br />
<br />
Скликання цих зборів і роль керівника виборів короля належала архієпископу Майнца, що<br />
<br />
віддавав свій голос обранцеві останнім.<br />
<br />
Рішення приймалося більшістю голосів (або одностайно). До обумовлених в «Золотій<br />
<br />
буллі» прав курфюрстів відносилося також обмеження (заборона) на розподіл територій<br />
<br />
курфюршеств. їхні права визначали їхній стан вищим за стан інших ландграфів. Особливо<br />
<br />
це стосувалося Богемії (Чеського королівства), король якої ставав тепер головним<br />
<br />
світським курфюрстом.<br />
=<br />
<b>Німеччина в XIV-XV ст.</b><br />
<br />
<br />
<br />
Для Німеччини XIV-XV СТ. характерним було піднесення міського життя, подальший<br />
<br />
розвиток ремесел (гірничої справи, ткацтва, книгодрукування) і торгівлі. Цьому сприяло<br />
<br />
вигідне розташування країни — на перехресті міжнародних торгових шляхів. На початку<br />
<br />
XIV ст. в Німеччині було близько 3500 міст.<br />
<br />
Проте економічний розвиток значно гальмувався політичною роздробленістю країни, що<br />
<br />
проявлялося у відсутності єдиної грошової системи, одиниць міри й ваги, у<br />
<br />
запровадженні численних митних зборів тощо. На дорогах грабували банди збіднілих<br />
<br />
рицарів, повсюдно панували неспокій, невпевненість у завтрашньому дні, страх за життя.<br />
<br />
Не було також постійної столиці як центру управління та торгівлі, культури й освіти, що<br />
<br />
свідчило про відставання імперії від інших держав Західної Європи. Слабкість<br />
<br />
центральної влади, недосконалість адміністративних структур пояснювалися передовсім<br />
<br />
залежністю німецького монарха від найвпливовіших князів (курфюрстів).<br />
<br />
Від князівської вседозволеності найбільше потерпали міста. Сподіватися на підтримку з<br />
<br />
боку королівської влади було марно. Тому для захисту власних інтересів міста<br />
<br />
об’єднувалися в союзи: про Ганзейський союз ви вже знаєте, а в другій половині XIV ст.<br />
<br />
виникли Рейнський і Швабський союзи.<br />
<br />
Тим часом князі всіляко намагалися не допустити посилення імператорської влади,<br />
<br />
обираючи на трон представників небагатих родів. У 1347 р. німецьким королем, а згодом<br />
<br />
— імператором було проголошено чеського короля Карла IV Люксембурга (1347-1378).<br />
<br />
Щоб узаконити систему й порядок обрання короля (імператора) колегією із семи<br />
<br />
курфюрстів, він у 1356 р. видав «Золоту буллу».<br />
<br />
Булла зберігала імператорський титул, але наділяла курфюрстів великими правами:<br />
<br />
карбувати власну монету, стягувати мито, вершити суд, вести феодальні війни, що<br />
<br />
урівнювало їх з імператором. Це сприяло збереженню феодальної роздробленості.<br />
<br />
<b>=</b><br />
<b>=</b><br />
<b>Закріплення політичної роздробленості Німеччини</b><br />
<br />
У ХIII ст. Священна Римська імперія вступила у смугу кризи, а згодом і занепаду. У 1254<br />
<br />
р. помер останній король із династії Штауфенів. Імперія припинила свої намагання<br />
<br />
підкорити Італію і перестала бути суперницею римських пап: у ній розпочався період<br />
<br />
міжцарів'я (1254-1273 pp.).<br />
<br />
Німеччина розпалася на багато світських та церковних володінь, міст і окремих<br />
<br />
рицарських володінь. З цього найбільше скористалися князі, які округлювали свої<br />
<br />
володіння і зміцнювали владу. Після формального відновлення влада імператора була<br />
<br />
настільки ослабленою, що він реально управляв лише своїми родовими володіннями.<br />
<br />
Імперські князі ревно стежили за посиленням імператорської влади і прагнули обрати<br />
<br />
імператором слабшого. У період міжцарів'я встановився порядок, коли імператора<br />
<br />
обирали сім наймогутніших князів імперії, яких називали курфюрстами. На<br />
<br />
імператорську корону претендували представники з родин Габсбургів і Люксембургів.<br />
<br />
У середині XIV ст. політичний центр імперії перемістився в Чехію. Імператор Карл IV<br />
<br />
(1346-1378 pp.) з династії Люксембургів був одночасно і королем Чехії. У своїй політиці<br />
<br />
основну увагу він приділяв власним родовим володінням: перебудував Прагу, заснував<br />
<br />
1346 р. Празький університет, проте у всьому спирався на німецьких переселенців, що<br />
<br />
згодом призвело до гострого національного конфлікту в Чехії та гуситського руху. Карл<br />
<br />
IV, розуміючи, що утримувати імперію під своєю владою він не зможе, вирішив закріпити<br />
<br />
існуючий стан речей, за якого імперія лише об'єднувала окремі самостійні князівства,<br />
<br />
міста та ін. Так, у 1356р. він оголосив Золоту буллу, що закріплювала роздробленість<br />
<br />
Німеччини.<br />
<br />
Булла підтверджувала порядок обрання німецького короля курфюрстами більшістю<br />
<br />
голосів. Король після коронації папою римським ставав одночасно імператором. Булла<br />
<br />
закріплювала привілеї князів на вищий суд, розроблення копалень, монети, збирання<br />
<br />
золота. Дозволялося вести «законно оголошені» війни. Проте війни васалів проти<br />
<br />
сюзерена було заборонено. Золота булла стала основою для законів імперії аж до її<br />
<br />
ліквідації 1806 р. Від кінця XV ст. імперію почали називати Священною Римською<br />
<br />
імперією германської нації.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-45801142642642382982015-05-16T10:58:00.002-07:002015-05-16T10:58:29.555-07:0053.Війна Червоної і Білої троянд в Англії.<br />
<br />
<br />
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%97_%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8F%D0%BD%D0%B4">53.Війна Червоної і Білої троянд в Англії.</a>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-67180729085658239262015-05-16T10:55:00.002-07:002015-05-16T10:55:36.998-07:00<b>51.Виникнення англійського парламенту, його функції. </b><br />
<b><br /></b>
<b>Особливості станової монархії в Англії.</b><br />
==========================================<br />
<br />
========================<br />
Укладання<br />
Отже виникнення парламенту, у Англії було плодом<br />
<br />
гострої боротьби спочатку феодальної верхівки за<br />
<br />
обмеження королівської влади, а згодом і середніх і нижчі<br />
<br />
верств населення проти деспотизму баронів. Так склався<br />
<br />
компроміс влади, який удосконалюючись і<br />
<br />
еволюціонуючи існує досі. Ймовірно, що унікальність<br />
<br />
Англійського парламенту дала цій державі можливість<br />
<br />
показати перевага свого розвитку, підготувавши<br />
<br />
плацдарм для конституційної монархії у майбутньому,<br />
<br />
політичного розвитку «меншою кров'ю» та раннього<br />
<br />
становлення національної держави.<br />
==========================================<br />
<br />
========================<br />
Виникнення парламенту<br />
<br />
В період станової монархії в Англії склалося установа,<br />
<br />
яка стала невід'ємною і з часом усе більш значною<br />
<br />
частиною державної організації країни - показний<br />
<br />
парламент. Своїм виникненням він був зобов'язаний як<br />
<br />
сталим до ХІІ-ХІІІ ст. політичним формам взаємин станів<br />
<br />
Англії з королівською владою, так і особливостям<br />
<br />
ситуації в умовах кризи влади другої половини ХІІІ ст.<br />
<br />
Немале значення в цьому тривалому процесі зіграли і<br />
<br />
традиції залучення короною вищої знаті до вирішення<br />
<br />
державних справ, висхідні до станової монархії.<br />
Історичним початком станового представництва були<br />
<br />
збори васалів короля, які з середини ХІІ ст. стали<br />
<br />
обов'язковою частиною державного життя. У 1146р. за<br />
<br />
участю баронів і єпископів (як світських і духовних<br />
<br />
васалів корони) були затверджені Кларендонські статті.<br />
<br />
Згода таких зборів на законодавчі пропозиції королів<br />
<br />
надалі почала вважатися більш чим бажаним. Скликане<br />
<br />
королем такі збори почали грати і роль вищого суду -<br />
<br />
суду перів (рівних). У другій половині ХІІ ст. у зборах<br />
<br />
брали участь вже не лише вищі, але і середні васали ("<br />
<br />
старші і менші барони "). У Великій хартії 1215р. був<br />
<br />
спеціально обумовлений обов'язок корони скликати в<br />
<br />
необхідних випадках і в спеціальному ладі " архієпископів,<br />
<br />
єпископів, абатів, графів і старших баронів і, окрім того<br />
<br />
всіх тих, хто тримає від нас безпосередньо до певного<br />
<br />
дня і в певне місце. Надалі, спираючись на Хартію стани<br />
<br />
не лише неодноразово вимагали від корони її<br />
<br />
підтвердження, але і повели політичну боротьбу за впливи<br />
<br />
цих зборів на розподіл королівських посад. У другій<br />
<br />
чверті ХІІІ ст. рада магнатів (духовних і світських баронів)<br />
<br />
стала обов'язковим супутником королівської влади. У<br />
<br />
1236-1258рр. рада скликалася по два-три разу в рік для<br />
<br />
нараду по політичних питаннях; нерідкі були вимоги<br />
<br />
магнатів ставити і знімати до королівських посадових<br />
<br />
осіб. В умовах кризи і громадянської війни, що почалася,<br />
<br />
в Англії (1236-1267) вплив рад магнатів посилився.<br />
Прагнення знаті поставити лише під свій контроль<br />
<br />
королівську владу викликало опозицію серед ширших<br />
<br />
кругів рицарства і городян. Політичним і військовим<br />
<br />
лідером опозиції виступив виходець з французької знаті<br />
<br />
граф Симон де Монфор. Він став ініціатором організації<br />
<br />
ширшого представництва для формування нової<br />
<br />
політичної структури. Після захвату опозицією значної<br />
<br />
території і підтримки її Лондоном в червні 1264р., де<br />
<br />
Монфором був скликаний парламент в м. Лондоні, куди,<br />
<br />
окрім прелатів і знаті були запрошені по 4 представники<br />
<br />
від графств. Це представництво прийняло особливий акт<br />
<br />
- "Форму управління", складену де Монфором, де по-<br />
<br />
новому вирішувалися питання влади короля і<br />
<br />
представництва. (Епізодично лицарів на державні збори<br />
<br />
закликали і раніше, впродовж першої половини 13р.) У<br />
<br />
новий скликаний де Монфором парламент - в січні 1256р.<br />
<br />
- були запрошені не лише лицарі від графств, але і<br />
<br />
представники міст, що підтримали опозицію. Це стало<br />
<br />
народженням нової установи, де були представлені<br />
<br />
основні стани Англії.<br />
До середини ХІV ст. склалося розділення парламенту на<br />
<br />
дві палати - верхню і нижню, Палату лордів і Палату<br />
<br />
громад. Ці назви увійшли до широкого вживання пізніше,<br />
<br />
в ХVІ ст[2].<br />
Верхня палата включала представників світської і<br />
<br />
церковної аристократії, що входили і у Велику<br />
<br />
королівську раду. Лордам розсилалися іменні запрошення<br />
<br />
на сесії за підписом короля. У теорії монарх міг і не<br />
<br />
запрошувати того або іншого магната; насправді ж<br />
<br />
випадок коли глави знатних прізвищ не запрошувалися до<br />
<br />
парламенту, стали до ХVст. рідкістю. Система<br />
<br />
прецендентного права, що склалася в Англії, давала<br />
<br />
підставу лордові, що отримав одного дня таке<br />
<br />
запрошення, вважати себе постійним членом верхньої<br />
<br />
палати.<br />
Число лордів було невелике. Навіть якщо всі запрошені<br />
<br />
приїжджали на сесію, а такого в ХІV-ХVст. майже ніколи<br />
<br />
не траплялося, рідко збиралося більше ста чоловік.<br />
<br />
Засідання Палати лордів зазвичай проводилося в Білому<br />
<br />
залі Вестмінстерського палацу. Ситуація з палатою общин<br />
<br />
була іншою. Як окрема парламентська структура ця<br />
<br />
палата оформилася поступово, протягом другої<br />
<br />
половини ХІVст. Назва нижньої палати походить від<br />
<br />
слова соmmоns (громад). У ХІVст. воно позначало<br />
<br />
особливу соціальну групу, що включала рицарства і<br />
<br />
городян. Таким чином, общинами почала називатися та<br />
<br />
частина вільного населення, яка володіла повнотою прав,<br />
<br />
певним достатком і добрим ім'ям. Поступово<br />
<br />
оформилося право що кожного належало до цієї категорії<br />
<br />
підданих обирати і бути вибраним в нижню палату<br />
<br />
парламенту (сьогодні ми називаємо такі права<br />
<br />
політичними).<br />
Члени нижньої палати - на відміну від лордів, до кінця<br />
<br />
століття виникла посада спікера, який обирався<br />
<br />
депутатами зі своїх лав і представляв палату (зовсім не<br />
<br />
очолюючи її) на переговорах з лордами і королем. Поява<br />
<br />
цієї фігури характерна для специфіки нижньої палати, яка<br />
<br />
була, перш за все зборами, тобто колективною<br />
<br />
організацією. Депутати обиралися на місцях за тим же<br />
<br />
принципом, який діяв з часу першого парламенту<br />
<br />
Монфора: по двох лицарів від кожного графства і по двох<br />
<br />
представників від найбільш значимих міст. Перелік таких<br />
<br />
міст не залишався незмінним; відповідно мінялося і число<br />
<br />
членів нижньої палати.<br />
В середньому воно складало в середині ХІV, двісті<br />
<br />
чоловік (на початок ХVІІІ, представників общин було вже<br />
<br />
більше п'ятисот), отримували грошове постачання: лицарі<br />
<br />
графств - по чотири шилінги, городяни - по два шилінги<br />
<br />
за кожен день сесії. На початок ХV, ці виплати стали<br />
<br />
традиційними.<br />
Духівництво, окрім архієпископів, єпископів і абатів<br />
<br />
найбільших монастирів, що запрошувалися в палату<br />
<br />
лордів брало участь в роботі парламенту лише на перших<br />
<br />
порах. Воно мало свій показний орган, де<br />
<br />
обговорювалися і усередині станові питання, і фінансові<br />
<br />
стосунки з короною.<br />
Палата общин засідала в капітулі Вестмінстерського<br />
<br />
абатства. Обидві палати об'єднувалися лише для участі в<br />
<br />
урочистій церемонії відкриття парламентської сесії.<br />
<br />
Король виголошував промову перед присутніми; члени<br />
<br />
нижньої палати слухали її стоячи за бар'єром.<br />
З 1330р. парламент збирався не рідше за один раз в рік<br />
<br />
(фактично частіше - до чотирьох разів протягом року,<br />
<br />
коли це вимагала політична ситуація). Засідання, за<br />
<br />
вирахуванням часу переїздів, свят і інших перерв,<br />
<br />
продовжувалися в середньому від двох до п'яти тижнів.<br />
<br />
Оскільки парламент відкривався на запрошення короля,<br />
<br />
то його учасники збиралися в тому місці, де в даний<br />
<br />
момент знаходився королівський двір. Як правило, це<br />
<br />
було Вестмінстерське абатство.<br />
Мовою парламентської документації, особливо<br />
<br />
протоколів спільних засідань палат, був французький.<br />
<br />
Деякі записи в основному службові або такі, що<br />
<br />
відносяться до справ Церкви, велися на латині. У усній<br />
<br />
парламентській мові в основному також<br />
<br />
використовувався французький, але з 1363р. промови<br />
<br />
депутатів інколи виголошувалися і англійською мовою.<br />
У ХІV-ХVст. у суспільстві складається вистава і про<br />
<br />
статус депутата. Це поняття рівне стосувалося членів<br />
<br />
обох палат і включало ряд юридичних привілеїв, перш за<br />
<br />
все депутатську недоторканність.<br />
Остання, така, що увійшла до практики на початок ХVст.,<br />
<br />
мала на увазі охорону життя і майна депутатів а також<br />
<br />
свободу від арешту (і те і інше - лише на час сесії).<br />
Про високий престиж парламенту свідчить запис в<br />
<br />
протоколі сесії 1453р. Два депутати палати громад (у тому<br />
<br />
числі спікер) були звинувачені в грабежі і арештовані за<br />
<br />
наказом всесильного тоді герцога Йорського. Нижня<br />
<br />
палата виступила з протестом. Відстояти недоторканність<br />
<br />
парламентарів не удалося. Проте герцогові довелося<br />
<br />
доводити правомірність своїх дій; зокрема, він<br />
<br />
повідомив, що арешт відбувся, коли в сесії була перерва,<br />
<br />
тобто не в "парламентський час".<br />
Цікаво і вислів юристів покликаних для консультації. "Ми<br />
<br />
не сміємо дати відповідь", - заявили вони, оскільки не<br />
<br />
було до цих пір випадку, щоб юристи визначали привілеї<br />
<br />
парламенту. "Він такий високий і могутній за своєю<br />
<br />
природою, що може створити закон; а то, що само є<br />
<br />
закон, не може створити жодного закону" (Rоtulі<br />
<br />
раrlіаmеntоrum Vоl.V.Р). Високий авторитет показної<br />
<br />
установи ґрунтувався на можливостях яких парламент<br />
<br />
зумів добитися за перші півтора століття свого існування.<br />
<br />
Його компетенція до середини ХVст. була вже цілком<br />
<br />
позначена. Необхідно мати на увазі, що в цей період<br />
<br />
відбувалося становлення системи державного управління<br />
<br />
в Англії. Важливим елементом цього процесу стало<br />
<br />
розділення функцій королівської адміністрації (прообраз<br />
<br />
сучасної виконавчої влади) і парламенту. Особливе<br />
<br />
значення мало діяльність парламенту, пов'язана з<br />
<br />
оподаткуванням. Фіскальна система держави ще лише<br />
<br />
формувалася і багато податків, насамперед прямих,<br />
<br />
з'явилися надзвичайними. Відзначимо, що податки в<br />
<br />
Англії платили всі, і не лише третій стан, як у Франції. Ця<br />
<br />
обставина усувала одну з можливих причин конфронтації<br />
<br />
між станами.<br />
З 1297р. парламент володів правом вирішувати прямі<br />
<br />
податки на рухоме майно. З 1320-х рр. він вотує (вирішує)<br />
<br />
збір екстраординарних податків. У скоре палата общин<br />
<br />
добилася такого ж права і відносно митних зборів. Таки<br />
<br />
образом, основну частину фінансових вступів король<br />
<br />
отримував за згодою нижньої палати (офіційно - у вигляді<br />
<br />
її дару), що виступала те імені тих, кому належало ці<br />
<br />
податки платити. Сильні позиції палати общин в такому<br />
<br />
важливому для короля поділи, як фінанси, дозволяли їй<br />
<br />
розширити свою участь і в інших областях<br />
<br />
парламентської діяльності.<br />
Значних успіхів общини добилися у сфері законодавства.<br />
<br />
До середини ХVст. у Англії існували два типи вищих<br />
<br />
правових актів. Король видавав укази (ордонанси).<br />
<br />
Парламентські акти, прийняті обома палатами і королем,<br />
<br />
також мали силу закону. Вони називалися статутами[3].<br />
Процедура видання статуту передбачала вироблення<br />
<br />
пропозицій нижньої палати (білль). Потім білль,<br />
<br />
схвалений лордами, прямував на підпис королеві.<br />
<br />
Йорський статут 1322р. свідчив, що всі справи, що<br />
<br />
"стосується положення сеньйора нашого, короля і<br />
<br />
положення держави і народу, повинні обговорюватися,<br />
<br />
отримувати згоду і прийматися в парламенті нашого пана<br />
<br />
короля і з відома прелатів, графів, баронів і общини<br />
<br />
королівства" Інколи і королівські ордонанси ґрунтувалися<br />
<br />
на пропозиціях Палати громад (наприклад, ордонанс<br />
<br />
Генріха 5 про реформу грошової системи, 1421р.). Вже в<br />
<br />
ХVст. жоден закон в королівстві не міг бути ухвалений без<br />
<br />
схвалення Палати громад.<br />
Палати прагнули впливати на призначення і відставку<br />
<br />
вищих чиновників королівства. У ХІVст. складається<br />
<br />
практика відчуження посадових осіб, звинувачених в<br />
<br />
серйозних порушення законодавства, в зловживаннях, в<br />
<br />
інших неблаговидних вчинках. Парламент, втім, не мав<br />
<br />
юридичної можливості звільняти неугодних йому<br />
<br />
чиновників але під впливом виступів депутатів король був<br />
<br />
вимушений зміщувати зі своїх постів осіб з підірваною<br />
<br />
репутацією. В умовах боротьби за королівський трон і<br />
<br />
усобиці парламент легалізував зміну королів на<br />
<br />
англійському престолі. Так, позбавлення влади Едуарда 2<br />
<br />
(1327р.), Річарда 2 (1399р.) і подальша коронація Генріха 4<br />
<br />
Ланкастера були санкціоновані парламентом. У Палаті<br />
<br />
громад часто раділа вельми жорстка критика дій королів.<br />
<br />
У 1376р. з антиурядовою петицією виступив спікер<br />
<br />
палати Пітер де ля Мари.<br />
Судові функції парламенту також були вельми значними.<br />
<br />
Вони входили в компетенцію його верхньої палати. До<br />
<br />
кінця ХІVст. вона придбала повноваження суду перів і<br />
<br />
верховного суду королівства, що розглядувало найбільш<br />
<br />
тяжкі політичні і кримінальні злочини, а також апеляції.<br />
<br />
Палата общин могла виступати як заступник сторін і<br />
<br />
представляти лордам і королеві свої законодавчі<br />
<br />
пропозиції по поліпшенню судової практики. Нарешті,<br />
<br />
існувала ще одна область діяльності парламенту, дуже<br />
<br />
важлива для розуміння ролі цього інституту в державі і<br />
<br />
суспільстві. Будучи вищою судовою інстанцією і<br />
<br />
законодавчим органом, парламент приймав багато<br />
<br />
чисельні петиції по самих різних питаннях - як від<br />
<br />
приватних осіб, так і від міст графств, торгівельних і<br />
<br />
ремісничих корпорацій і так далі Для їх розгляду<br />
<br />
створювалися спеціальні комісії, але спочатку петиції<br />
<br />
поступали в палату общин.<br />
Значення парламентської роботи з петиціями<br />
<br />
надзвичайно велике. Це була школа політичного і правого<br />
<br />
виховання, як для депутатів, так і для тих хто до них<br />
<br />
звертався. Центральна влада, таким чином, постійно<br />
<br />
отримувало інформацію про полягання справ в державі.<br />
<br />
Найбільш важливі проблеми, зачеплені в приватних і в<br />
<br />
колективних петиціях, знаходили віддзеркалення в<br />
<br />
законопроектах палати общин, а потім і в статутах.<br />
Зрозуміло реальна картина діяльності парламенту була<br />
<br />
вельми складною, але також великий інтерес викликає<br />
<br />
розвиток парламентських виборів в середньовічній<br />
<br />
Англії.<br />
==========================================<br />
<br />
========================<br />
<b>Станова монархія в Англії. Її особливості</b><br />
<b><br /></b>
Перший британський парламент був скликаний у 1258 р.<br />
<br />
Король Генріх III спробував посилити податковий гніт,<br />
<br />
що викликало виступ феодальних магнатів. їх вимоги<br />
<br />
зводилися до скликання загальної ради баронів, яка, за<br />
<br />
задумом, повинна була провести перебудову усієї системи<br />
<br />
державного правління з метою припинення зловживань з<br />
<br />
боку королівської влади. Ця рада дістала назву<br />
<br />
парламенту. Засідання відбувалися в Оксфорді і<br />
<br />
проходили дуже бурхливо. В історії за цим парламентом<br />
<br />
закріпилася назва «Скаженого» або «Безумного».<br />
<br />
Парламент виробив т. зв. Оксфордські провізії, згідно з<br />
<br />
якими при монархові створювалася постійна Рада<br />
<br />
п'ятнадцяти. В її обов'язки входили «поради» королеві в<br />
<br />
справі управління державою та контроль за діяльністю<br />
<br />
вищих посадових осіб: канцлера, скарбника, шерифів. Для<br />
<br />
вирішення найважливіших державних проблем тричі на<br />
<br />
рік мав скликатися парламент в складі 27 чоловік - членів<br />
<br />
Ради п'ятнадцяти та 12-ти, з числа обраних баронами.<br />
<br />
Як бачимо, ця установа первісно не мала нічого спільного<br />
<br />
ні з сучасним британським парламентом, ні навіть з<br />
<br />
станово-представницькими органами європейських<br />
<br />
держав, адже у ній була представлена лише феодальна<br />
<br />
аристократія. Король Генріх III 1265 р. спробував<br />
<br />
приборкати бунтівних васалів, на чолі яких стояв барон<br />
<br />
Симон де Монфор. Намагаючись заручитися підтримкою<br />
<br />
дрібних рицарів і міщан, де Монфор спробував змінити<br />
<br />
принципи комплектування парламенту. До нього повинні<br />
<br />
були увійти усі барони, по 4 рицарі від кожного графства і<br />
<br />
по 2 представники від великих міст. 1 хоча коаліція<br />
<br />
баронів була розбита, а її керівник загинув, новий король<br />
<br />
Едуард І в 1272 р. запросив до Вестмінстерського<br />
<br />
парламенту не лише баронів, а й представників графств і<br />
<br />
міст.<br />
<br />
У 1295 р. було сформовано «Зразковий парламент», до<br />
<br />
складу якого увійшли барони, рицарі, міщани,<br />
<br />
духовенство. Представників знаті запрошували поіменно,<br />
<br />
решту - обирали. З цього року парламент стає постійно<br />
<br />
діючою установою.<br />
<br />
У 1352 р. парламент було поділено на 2 палати - палату<br />
<br />
лордів і палату общин. Перша формувалася з числа<br />
<br />
тримачів титулів герцога, маркіза, графа, віконта або<br />
<br />
барона, друга - на основі виборів.<br />
<br />
Парламент відрізнявся від Генеральних штатів тим, що в<br />
<br />
штатах три стани засідали окремо, причому кожний мав<br />
<br />
один голос. В Англії міщани і рицарство засідають<br />
<br />
спільно (з 1352 p.), що мало істотний вплив на подальшу<br />
<br />
долю держави.<br />
<br />
Нова установа швидко набирала силу. Ще в 1297 р. король<br />
<br />
Едуард І був змушений погодитися, щоб жодні податки не<br />
<br />
встановлювалися без згоди парламенту. З того часу і до<br />
<br />
сьогодні бюджет є одним з найважливіших повноважень<br />
<br />
парламенту. З 1340 р. у розпорядження парламенту<br />
<br />
переходить не лише вотування податків, але й контроль за<br />
<br />
їх використанням. Тоді ж було встановлено, що кожного<br />
<br />
разу, коли король вимагає грошей, парламент має право<br />
<br />
попередньо розглядати скарги на дії уряду.<br />
<br />
В 1322 р. було встановлено, що без згоди парламенту не<br />
<br />
можуть бути внесені жодні зміни і доповнення в статути.<br />
<br />
Таким чином, парламент почав своє перетворення на<br />
<br />
вищу законодавчу владу в країні. В 1371 р. ця установа<br />
<br />
виборола собі право на імпічмент вищих державних<br />
<br />
сановників. Першою «жертвою» парламенту став у 1386<br />
<br />
р. канцлер де Ла-Поль. Як бачимо, англійський парламент<br />
<br />
був більш впливовою інституцією, ніж французькі<br />
<br />
Генеральні штати.<br />
<br />
У ХІІІ-XrV ст. в економіці Англії відбувалися суттєві<br />
<br />
зміни, що мали свій вплив на принципи формування<br />
<br />
парламентського корпусу, а отже, і на усю роботу цієї<br />
<br />
важливої державної установи. Зріст міст і розвиток<br />
<br />
товарно-грошових відносин сприяли збільшенню<br />
<br />
представництва міщан. Причому активне виборче право<br />
<br />
надавалося в містах доволі широким групам населення.<br />
<br />
Це могли бути усі платники подушного податку, власники<br />
<br />
«свого вогнища» або члени купецької гільдії - в кожному<br />
<br />
місті був свій власний порядок участі у виборах. Однак у<br />
<br />
цілому англійське міщанство було представлене в<br />
<br />
парламенті значно ширше, ніж французьке в Генеральних<br />
<br />
штатах. У Франції від політичного життя були ізольовані<br />
<br />
не лише міські низи, але й усі ті, хто не належав до<br />
<br />
міського патриціату.<br />
<br />
Відбувалися серйозні зміни в структурі основної<br />
<br />
господарської і політичної ланки феодальної формації - в<br />
<br />
англійській вотчині (майорі). Феодали, користуючись тим,<br />
<br />
що селяни могли продавати надлишки своєї продукції на<br />
<br />
ринках найближчих міст, почали замінювати натуральні<br />
<br />
повинності на грошові (комутації). В XIV ст. цей процес<br />
<br />
став загальним і мав надалі серйозні наслідки. Феодали<br />
<br />
перестали вести власне господарство на доменіальній<br />
<br />
землі, здаючи цю землю клаптиками в оренду селянам.<br />
<br />
Відпала потреба в панщині, і селян почали за викуп<br />
<br />
відпускати на волю. Головною фігурою на селі став<br />
<br />
особисто вільний селянин-орендар, чиє матеріальне<br />
<br />
становище було надзвичайно важким. Феодали не лише<br />
<br />
вимагали високу орендну плату за надану у користування<br />
<br />
землю, але й захоплювали общинні угіддя для збільшення<br />
<br />
вівчарства. Останнє приносило великі прибутки, оскільки<br />
<br />
в містах уже була створена виробнича база для переробки<br />
<br />
овечої вовни на сукно - для власних потреб і на експорт.<br />
<br />
Допустити селян-йоменів до парламенту означало б<br />
<br />
підірвати політичні основи феодальної держави. Але<br />
<br />
формально право голосу на виборах до палати общин<br />
<br />
мали усі вільні землероби. Тому в 1430 р. право голосу<br />
<br />
зберегли лише особи, що постійно проживали в<br />
<br />
графствах і володіли фрігольдом (пожиттєве чи спадкове<br />
<br />
тримання землі на умовах фіксованої ренти з правом<br />
<br />
вільного заповіту, розділу і відчуження свого тримання),<br />
<br />
який приносив дохід не менший 40 шилінгів. У 1445 р.<br />
<br />
пасивне виборче право було надане в графствах лише<br />
<br />
дворянам-рицарям, але не простим йоменам. Щоправда, в<br />
<br />
Англії особи з річним доходом у 20 фунтів стерлінгів були<br />
<br />
зобов'язані викуповувати рицарський патент, тобто<br />
<br />
розбагатілий йомен автоматично ставав рицарем.<br />
<br />
Як бачимо, упродовж якихось 15 років парламент було<br />
<br />
закрито для соціально небажаних елементів. Гарантією<br />
<br />
проти самої можливості надто радикальних рішень<br />
<br />
парламенту залишалося право монарха відхиляти<br />
<br />
представлені парламентом законопроекти - біллі. Королі<br />
<br />
активно користувалися цим правом. Так, коли в 1397 р.<br />
<br />
палата общин прийняла резолюцію про зменшення<br />
<br />
видатків на королівський двір, король Річард II не лише<br />
<br />
відхилив цей білль, але й домігся видачі автора<br />
<br />
законопроекту Хекслі. Пізніше невдаха-парламентарій був<br />
<br />
переданий суду імпічменту і засуджений до страти. Це<br />
<br />
стало своєрідною пересторогою для противників<br />
<br />
монархії.<br />
<br />
Заможні верстви були партнерами королівської влади і в<br />
<br />
справі місцевого врядування. Статутами 1327 та 1332 pp.<br />
<br />
в кожному графстві на допомогу шерифам призначалися<br />
<br />
т. зв. «оберігачі миру», яким надавалося право<br />
<br />
переслідувати і страчувати злочинців. Дана посада була<br />
<br />
неоплачуваною, вона вимагала часу і засобів, тому,<br />
<br />
зрозуміло, «оберігачами миру» ставали лише<br />
<br />
найзаможніші мешканці графства.<br />
<br />
У 1360 р. був введений інститут мирових суддів. У<br />
<br />
кожному графстві мав бути призначений, згідно з<br />
<br />
парламентським статутом, «лорд» (мировий суддя) з<br />
<br />
повноваженнями «загнуздувати злочинців, заколотників і<br />
<br />
хабарників, переслідувати їх, арештовувати і піддавати<br />
<br />
покаранню». Саме мирові судді повинні були «також<br />
<br />
заслуховувати і вирішувати усі порушені короною справи<br />
<br />
про усілякого роду важкі карні злочини і<br />
<br />
правопорушення, здійснені у графстві, відповідно до<br />
<br />
законів і звичаїв даного графства». Статут 1360 р. мав<br />
<br />
дуже важливе значення для англійської юстиції, оскільки<br />
<br />
він позбавляв феодалів усіх раніше наданих прав на<br />
<br />
загальні розслідування і суд в межах їхніх сеньйорій. Це<br />
<br />
було ще одне суттєве обмеження системи феодальних<br />
<br />
імунітетів, так характерних для попередньої епохи<br />
<br />
раннього феодалізму. З іншого боку, мировими суддями<br />
<br />
могли бути лише місцеві дворяни з доходом від<br />
<br />
нерухомості більшим за 20 фунтів стерлінгів (стерлінг -<br />
<br />
англійська срібна монета пенні, фунт - первісно вагова<br />
<br />
одиниця 0,4536 кг, таким чином, 20 фунтів - це майже 10<br />
<br />
кг срібної монети високого ґатунку).<br />
<br />
Поступово, в 1388 р. число мирових суддів було<br />
<br />
збільшено до 6 на графство, далі - до 8. А з 1414 р.<br />
<br />
встановлена періодичність їх засідань - 4 рази на рік. У<br />
<br />
юрисдикцію цих суддів передавався контроль над діями<br />
<br />
місцевої поліції та її голови - шерифа. Посада мирового<br />
<br />
судді залишалася безоплатною, тобто знову-таки вимагала<br />
<br />
часу і засобів, недоступних для середніх верств<br />
<br />
населення, не кажучи уже про народні низи. Станово-<br />
<br />
представницька монархія в Англії, як і у Франції,<br />
<br />
спирається лише на частину рицарства і «третього<br />
<br />
стану», монарх «ділиться» своєю владою лише з<br />
<br />
найбільш економічно спроможними групами населення.<br />
<br />
На цей історичний період припадають перші спроби<br />
<br />
англійської церкви відособитися від папського Риму.<br />
<br />
Коли папа Григорій XI (серед. XIV ст.) наказав<br />
<br />
лондонському архієпископу арештувати і піддати<br />
<br />
тортурам богослова Уїкліфа (1320-1384), який<br />
<br />
проповідував незалежність британського духовенства від<br />
<br />
римської курії, останнього підтримали Оксфордський<br />
<br />
університет, король і, згодом, парламент. Парламентський<br />
<br />
статут 1365 р. проголошував: «якщо папство буде<br />
<br />
захищати свої давні несправедливі притязания<br />
<br />
насильницькими заходами, то країна зуміє вчинити<br />
<br />
потрібний опір». Було вирішено відібрати усі бенефіції,<br />
<br />
подаровані папою своїм улюбленцям. Церква в XJV ст.<br />
<br />
володіла в Англії третиною земель, у багатьох місцях вона<br />
<br />
користувалася монополією вивозу вовни за кордон,<br />
<br />
дешева монастирська продукція вигравала у конкуренції з<br />
<br />
товарами, виробленими міськими ремісниками.<br />
<br />
Парламент став рупором загального невдоволення<br />
<br />
римською церквою, особливо після відновлення в 1368 р.<br />
<br />
бойових дій проти Франції, на території якої в Авіньйоні<br />
<br />
перебував папський двір. Саме парламент заклав основи<br />
<br />
англійського церковного права і англіканської церкви.<br />
<br />
<br />
==========================================<br />
<br />
==========================================<br />
<br />
==========================================<br />
<br />
======<br />
<br />
<b>Виникнення англійського парламенту. Особливості </b><br />
<b><br /></b>
<b>формування станової монархії в Англії.</b><br />
<br />
Іоанн Безземельний, підписуючи Велику хартію<br />
<br />
вільностей, не збирався насправді виконува ти її. Його<br />
<br />
підтримав і папа Інокентій 3, який звільнив короля від<br />
<br />
обов'язку додержувати клятви. Іоанн почав готуватися до<br />
<br />
нової війни з баронами, яка незабаром і вибухнула. У<br />
<br />
самий розпал<br />
<br />
воєнних дій король помер, його наступник, малолітній<br />
<br />
син Генріх 3 (1216— 1272), довгий час був іграшкою в<br />
<br />
руках баронської олігархії. Та навіть після того, як він<br />
<br />
став повнолітнім, мало що змінилося в управлінні<br />
<br />
країною. Навесні 1258 р. король поставив вимогу<br />
<br />
баронам і рицарям, незважаючи напоганий врожай<br />
<br />
попереднього року і голод в країні, сплатити третю<br />
<br />
частину, своїх доходів принцу Едмунду (молодшому<br />
<br />
синові короля) для завоювання сіцілійської корони. У<br />
<br />
відповідь на вимогу короля барони з'явились озброєними<br />
<br />
і в супроводі багатьох рицарів у палац і зажадали<br />
<br />
усунення з керівних посад усіх «французів» і призначення<br />
<br />
особливої комісії для проведення «реформи в<br />
<br />
королівстві». Баронський «шалений парламент», що<br />
<br />
зібрався незабаром м і ,Оксфорді, виробив особливу<br />
<br />
конституцію («Оксфордські провізії» ), яка ставила<br />
<br />
короля під постійний контроль баронів.<br />
<br />
Спочатку барони діяли у згоді з рицарями. Та незабаром<br />
<br />
рицарі побачили, що барони намагаються захопити владу<br />
<br />
виключно для себе , обмежуючись щодо рицарів<br />
<br />
непевними обіцянками. Рицарі заявили протест. Їхні<br />
<br />
вимоги були виражені в іншому документі,<br />
<br />
відомому під назвою «Вестмінстерські провізії».<br />
<br />
«Вестмінстерські провізії» регулювали відносини рицарів<br />
<br />
з їхніми сеньйорами — баронами, а також містили ряд<br />
<br />
пропозицій про запобігання зловживанням королівських<br />
<br />
шерифів, есчиторів і суддів. Особливо пишними<br />
<br />
виявилися найдрібніші рицарі (в Англії їх називали<br />
<br />
бакалаврами»).<br />
<br />
До руху приєднались, крім того, городяни і подекуди<br />
<br />
селяни, частково фрігольдери, частково вілани.<br />
<br />
Баронська партія поділилась. Більшість баронів, налякана<br />
<br />
активністю демократичних елементів, особливо<br />
<br />
селянським рухом, швидко перейшла на бік короля. Але<br />
<br />
частина великих феодалів на чолі з Сімоном де<br />
<br />
Монфором продовжувала боротьбу з королем, уклавши<br />
<br />
союз з рицарями і містами.<br />
<br />
Навесні 1264 р. Сімон де Монфор розбив баронів,<br />
<br />
прихильників короля, у битві під Люсьєном і захопив у<br />
<br />
полон Гедріха III та його старшого сина принца Едуарда.<br />
<br />
На якийсь час Сімон де<br />
<br />
Монфор_ став диктатором. Англії. На початку 1265 р. він<br />
<br />
скликав парламент у розширеному складі: крім баронів і<br />
<br />
єпископів, на нього були запрошені представники<br />
<br />
рицарства (по два чоловіка від графства) і міст (по два від<br />
<br />
кожного міста). Таким чином, в Англії вперше було<br />
<br />
скликано парламент у складі всіх трьох станів — на<br />
<br />
зразок французьких Генеральних штатів.<br />
Сімону де Монфору не вдалося надовго залишитися при<br />
<br />
владі. Дедалі більше баронів переходило до ворожого<br />
<br />
табору. принц Едуард зумів втекти_з_полону і став<br />
<br />
головним організатором королівських сил". У серпні 1265<br />
<br />
р. Монфор у битві під Івшемом зазнав поразки і був<br />
<br />
вбитий. Його прихильників було репресовано. Парламент<br />
<br />
знов став збиратись у складі тільки великих феодалів.<br />
<br />
Правління Едуарда І. «Зразковий парламент». Едуард І<br />
<br />
(1272— 1307) був досить енергійним королем, який<br />
<br />
здобув великий досвід із «смути» 50—60-х років.<br />
<br />
Феодали, налякані рухом середніх і нижчих класів під час<br />
<br />
баронської війни 1258—1265 рр., тісніше згуртувалися<br />
<br />
навколо королівського трону. Щоб зміцнити ще більше<br />
<br />
свої позиції, Едуард І розпочав ряд завойовницьких<br />
<br />
воєн. Він завоював Уельс (1282) * і вів тривалу війну з<br />
<br />
Шотландією. Війна з Шотландією була дуже важкою. Не<br />
<br />
маючи досить ресурсів для продовження війни, король<br />
<br />
опинився в дуже скрутному становищі. Бажаючи<br />
<br />
запобігти новим виступам опозиції і добитися необхід<br />
<br />
них засобів, Едуард у 1295 р. сам скликав<br />
<br />
загальностановий парламент (оскільки склад цього<br />
<br />
парламенту став зразком для аналогічних зборів у<br />
<br />
майбутньому, його пізніше назвали «зразковим») .<br />
<br />
Парламент був скликаний у тому самому складі, в якому<br />
<br />
збирався парламент Монфора в 1265 р. У ньому були<br />
<br />
представлені лорди — світські й духовні, рицарі і<br />
<br />
городяни. Відтоді парламент Англії збирався вже<br />
<br />
систематично, здобувши незабаром, у 1297 р., право<br />
<br />
затверджувати податки.<br />
<br />
Розвиток парламенту в XIVст. Особливо часто (майже<br />
<br />
щороку) парламент скликався в середині XIV ст. за<br />
<br />
короля Едуарда III (1327—1377). Столітня війна з<br />
<br />
Францією, що почалася, потребувала багато грошей.<br />
<br />
Маючи в них потребу, король щоразу повинен був<br />
<br />
звертатись до парламенту, прохаючи в нього «субсидій»<br />
<br />
або «допомоги». В XIV ст. в основному оформились і<br />
<br />
права англійського парламенту. Крім права<br />
<br />
затверджувати податки парламент став також вищим<br />
<br />
судом у політичних справах, зокрема службових<br />
<br />
злочинах, що їх чинили королівські міністри. 31343 р)<br />
<br />
парламент поділився на дві палати. Верхня палата<br />
<br />
називалася палатою лордів і складалась із духовних<br />
<br />
лордів, архієпископів, єпископів, абатів найбільших<br />
<br />
монастирів і світських лордів — баронів. Нижча палата,<br />
<br />
так звана палата громад, складалась із рицарів, які<br />
<br />
представляли графства, і з городян.Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-43388577895622793692015-05-16T09:39:00.002-07:002015-05-16T09:39:16.380-07:00<b>49.Англія в Столітній війні.</b><br />
<b><br /></b>
<b><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8F_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0">Столітня війна</a></b>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-3163704663843037827.post-27631412368916301512015-05-16T09:36:00.000-07:002015-05-16T09:36:00.496-07:00<b>47.Прихід до влади Тюдорів.</b><br />
<b><br /></b>
<b><a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8E%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B8">Тюдори</a></b><br />
<br />
<a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%97_%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8F%D0%BD%D0%B4">Війна Червоної та Білої троянд </a>Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/05449493827218563161noreply@blogger.com