107.Церква в ХІ-ХІІІ ст. Зростання папської влади. Монастирі і чернечі ордени.
===
Релігія та церква в середньовічній Європі в ХІ–ХV ст.

Наприкінці ХІ ст. папи вже користувалися таким впливом

у суспільстві, що підняли цілу Європу на війну проти

іновірців — мусульман. Ця війна отримала назву

хрестових походів, адже відбувалася під гаслом боротьби

за визволення Гробу Господнього і Святої Землі від

«невірних». Основними причинами хрестових походів

були: прагнення католицької церкви поширити свій вплив

на Схід, звільнити Святу Землю від турків-сельджуків,

збільшити прибутки церкви; королі й вища знать

сподівалися знайти нові володіння та підданих; дрібні

лицарі сподівалися здобути багатства і землеволодіння;

селяни прагнули отримати свободу і землю; купецтво

сподівалося на збагачення через встановлення нових

торговельних зв’язків зі Сходом. Приводом хрестових

походів став виступ папи Римського Урбана ІІ у Клермоні

із закликом до визволення Святої Землі з-під влади

невірних. Усього з 1096 р. до 1291 р. історики

нараховують вісім великих хрестових походів, які забрали

життя сотень тисяч людей та принесли колосальні збитки

й руйнації, змінили міжнародну обстановку в

Середземноморському басейні. Вони підвели до загибелі

Візантію та посилили вплив Венеції і Франції.


У період середньовіччя виникли чернечі ордени

бенедиктинців, бернардинців, францисканців,

домініканців, у період хрестових походів — духовно-

лицарські ордени: госпітальєрів, тамплієрів і тевтонців.

Кожен орден мав свій устав — правила, за якими мали

жити монахи. Керувати орденом мав великий магістр чи

генерал, якого вибирало духовенство і затверджував папа.

Діяльність орденів була різноманітною. Монахи ордену

бенедиктинців заклали виноградники в Бургундії. Члени

ордену францисканців боролися проти єретиків.

Домініканці насаджували католицизм, працювали в

університетах. Орден госпітальєрів заснував притулок для

бідних і хворих. Тевтонський орден створив власну

державу, яку назвали Пруссією.


Ченці привчили європейців до споживання персиків,

яблук, слив та інших фруктів; познайомили з новими

городніми культурами і лікарськими рослинами,

винайшли пасічництво, шампанське вино, започаткували

європейське шовківництво.


У ХІІ–ХІІІ ст. папство стає дуже могутнім і незалежним

від світської влади. Саме папи були ініціаторами

хрестових походів. Папа Інокентій ІІІ у ХІІІ ст. відлучив

від церкви трьох королів: німецького, французького та

англійського. Папи сприяли вигнанню арабів з Іспанії,

підтримали наступ німецьких лицарів на слов’ян і

прибалтів. Зусиллями пап розпалася на окремі князівства

німецька держава — Священна Римська імперія. Папи і

церква збагачувалися за рахунок особливого податку —

десятини, який стягували з усього населення, а також із

продажу грамот про прощення гріхів — індульгенцій —

та церковних посад.


Церква в середні віки стала дуже багатою. Папа,

кардинали, єпископи, абати та інші князі церкви купалися

в розкоші, мирян же закликали жити в бідності. Ця

невідповідність викликала в багатьох протест. Люди

пропонували своє довільне тлумачення біблійних

сюжетів, вимагали, щоб духовенство відмовилося від

десятин, земельних володінь і багатств. Церква такі

тлумачення вважала єретичними, тому засуджувала їх на

церковних соборах. Прихильників таких ідей — єретиків

— публічно спалювали на вогнищах, відлучали від

церкви. У ХІІІ ст. був заснований особливий церковний

суд, який розглядав справи єресі, — інквізиція. Проте

полум’я єретичних рухів погасити церкві не вдалося.


У ХІV–ХV ст. королівська влада в європейських державах

ставала необмеженою і перебирала від пап контроль над

місцевою церквою. Французький король Філіп ІV

Красивий навіть переніс папський маєток із Рима до

французького міста Авіньйон і перетворив папу на свого

васала. «Авіньйонський полон» тривав 70 років (1309–

1378). На схилі середньовіччя папство занепадало.
===
===

"Церква як носій суверенної влади" У своїх власних 

справах Церква завжди виборювала право автономії від 

світської влади. Процес повного виходу з під влади 

імператорів не завершився у середньовіччі, проте у 

Високих середніх віках (XI-ХІІІст.) Церква-держава могла 

приймати достатньо самостійні рішення не тільки щодо 

кліру чи то звичайних християн, але й по відношенню до 

інших феодалів. На землях, що належали Церкві на праві 

власності, Папи та єпископи здійснювали автономну 

владу як звичайні феодали. Влада Папи над всією 

церковною структурою відрізнялась верховенством, 

тобто всі рішення Папа приймав особисто, здебільшого 

не враховуючи політику окремих кліриків чи то світських 

володарів, навіть наймогутніших як на ті часи. Фактично, 

за винятком періодів церковних Соборів, Папа здійснював 

управління всією діяльністю Церкви, і був єдиним 

джерелом її влади, здатним реально впливати на суспільні 

відносини в межах всього християнського світу.

Особливе місце посідала Церква у класичних феодальних 

сюзерен-васальних відносинах. У християнізованому світі 

ХІ-ХІІІ століть майже кожен феодал в силу належності 

населення його земель до християнської Церкви, сам 

ставав її васалом. І ця залежність не лише не відрізнялась 

від класичної схеми феодальної влади, але й давала 

васалу можливість зміцнити свої політичні позиції, 

спираючись на духовну доктрину та підтримку Пап. Отож 

вірних васалів у Церкви-держави було більше, аніж у 

наймогутнішого на той час феодала.

"Церква як правотворца та просвітницька 

структура.”Відомий американський футуролог Олвін 

Тоффлер якось зазначив, що в середньовіччі Церква 

виконувала функцію засобу масової інформації, сприяючи 

поширенню знань при відсутності інших альтернатів. З 

цим твердженням важко не погодитися, оскільки:

1.У церковній структурі працювали найосвіченіші люди 

того часу що створили не лише досконалу церковну 

ідеологію, але й канонічне право, заклали основи  

християнської правової та політичної теорії.

2.Лише Церква могла поширити свою ідеологію, а разом з 

нею і наукову інформацію на територію всього 

християнського світу з посередництвом церковної 

структури, а також через викладачів середньовічних 

університетів, що також були пов’язані із церковною 

діяльністю.

3.  Тривалий час уся книжкова справа в межах пост-

Римського світу розвивалась (а отже і перебувала під 

контролем) монастирсько-церковної системи.

4.  Церква у своїй діяльності не лише спиралась на 

християнську ідеологію, але й відкривала світу 

дохристиянську культуру та традицію, попередньо 

адаптувавши її до потреб християнства. У такий спосіб 

відбулася рецепція римського права та повернення 

Аристотеля в науку середніх віків.

Особливе становище Церкви в феодальному суспільстві, а 

також характер її взаємодії із середньовічною 

сакралізованою державою вплинуло на розвиток 

політико-правової системи середніх віків, а також в 

значній мірі підготувало теорію та практику для правових 

систем сучасності. Саме тому дослідження 

середньовічної Церкви-держави може допомогти 

глибшому розуміннію теорії та історії держави та права.