І5.Королівства вестготів і бургундів на території римської Галії.
Утвір Вестготского королівства
Вестготи, сусіди остготов, побоюючись гуннского нападу, знялися разом з родинами зі своїх місць, перейшли через Дунай на територію Римської імперії й в 376 г. були оселені римським урядом у Мезии (частина нинішньої Болгарії) у якості федератів — союзників імперії. Вестготи зберігали своє керування й звичаї й повинні були нести військову службу по охороні границь. Але римські влади, всупереч обіцянкам, не забезпечували їхнім продовольством. Голод, вимагання й насильства з боку римських чиновників спонукали вестготів до повстання. До них приєдналися загони з інших германських племен. До вестготів примкнули також рудокопи, що працювали в рудниках Фракії, і багато варварів-германці, що перебували в рабстві в римлян у даній місцевості. В 378 г. у битві під Адріанополем римська армія була розгромлена готською кіннотами, а імператор Валент загинув.
ДО 382 г. римському імператорові Феодосієві вдалося придушити повстання. Вестготи знову були оселені в якості федератів (у Мезии, Фракії й Македонії), але після 395 г. вони знову повстали на чолі із заповзятливим військовим вождем Аларихом зі знатного роду Балтов, якого обрали королем. Повстання було подавлено із труднощами, і Рим був змушено надати вестготам для поселення багату провінцію Иллирию на заході Балканського півострова.
Подальша боротьба вестготів з Римом перемістилася в Західну імперію. Вестготів залучала Італія, і на початку V в. вони вторглись у неї. Протягом ряду років воєнні дії вестготів проти Рима періодично перемінялися угодами про союз. Але з 408 г., після зсуву римським урядом полководця Стилихона, що одержав ряд перемог над вестготами, і його страти, натиск вестготів підсилився. На сторону Алариха перейшло багато варварів-германців з військ Стилихона, а також велика кількість римських рабів. Аларих кілька раз підступав до Рима й осаджував його. В 410 м. Рим був узятий вестготами й розграбований.
Падіння столиці світової імперії зробило величезне враження на сучасників. Багатьом представникам античної культури видалося,4 що з падінням Рима загине увесь світ. Але боротьба між Римом і варварами тривала. Зі спустошеної Італії, де вестготи не могли стриматися через недолік продовольства, вони під предводительством спадкоємця Алариха — Атаульфа — після невдалої спроби переправитися в Сицилію перейшли в Південну Галлію.
Римське панування в Галлії було вже підірване народними повстаннями багаудов, заколотами претендентів на імператорський престол і вторгненнями різних варварських племен.
Після декількох років боротьби вестготи за згодою з урядом імперії поселилися як федератів у Південно-Західній Галлії (Аквитании). Тут в 418 г. виникла перша варварська держава на території Римської імперії — Вестготское королівство зі столицею в Толозе (сучасна Тулуза). Незабаром після свого поселення в Аквитании вестготи розділили землі з місцевим населенням, одержавши дві третини орних земель і половину інших угідь, що належали римським землевласникам, у першу чергу землі імператорського фиска й великих римських магнатів.
У другій половині V в. вестготи завоювали всю Галлію південніше Луари й Дюранса, а також більшу частину території Іспанії. На початку VI в. франки розгромили Тулузское королівство вестготів і Аквитания в 507 г. увійшла до складу Франкского королівства. Центр Вестготского держави перемістився в Іспанію. До складу держави вестготів, крім іспанських земель, входила область на півдні Галлії — Септимания. Воно проіснувало до початку VIII в., коли було завойовано арабами.

===

Утвір Бургундського королівства
У Південно-Східній Галлії в V в. утворювалося Бургундське королівство. Разом з вандалами, аланами й свевами бургунды на початку V в. перейшли через Рейн і заснували на середньому Рейні своє королівство із центром у Борису. В 437 г. Бургундське королівство було розгромлено гунами, і залишки бургундов були оселені Римом у якості федератів у Сабаудии (сучасна Савойя), до півдня й південно-заходу від Женевського озера. Пізніше бургунды поширилися на долину верхньої й середньої Рони й Соны з їхніми припливами, і в 457 г. оформилося нове Бургундське королівство зі столицею в Ліоні.
Бургунды здійснили розділ земель із місцевим населенням. Очевидно, поділу піддалися землі не тільки знаті, але й інших землевласників. Бургунды одержали половину лісів, лугів, і пасовищ, одну третину рабів і спочатку половину, а пізніше дві третини орних земель галло-римлян. Селилися бургунды кровнородственными групами (більшими родинами), які іменувалися фарами (а їх члени — фараманнами). Бургунды, як і вестготи, не зустріли опори з боку населення Галлії, стремившегося позбутися римського панування, від непосильних податків. За словами галло-римського клірика V в. Сальвиана, римський плебси «одностайно заявляє про те, щоб йому було дозволено жити з варварами...». Деякі представники місцевої знаті стали служити варварським королям. В 534 г. Бургундське королівство було завойовано франками.