57. "Золота булла". Політична роздробленість Німеччини в ХІУ-ХУ ст.
=
«Золота булла»
«Золота булла» Карла IV Люксембурга (лат. Bulla Aurea) — законодавчий акт, прийнятий
імперським сеймом в 1356 р. і затверджений імператором «Священної Римської імперії»
Карлом IV. Вона регламентувала обрання німецького короля колегією імперських
курфюрстів і була дійсна до кінця існування Старої імперії (1806). Буллою були визначені
права семи курфюрстів, в 7 розділі зазначалося, хто є «дійсними і законними
курфюрстами «Священної Римської імперії»: три архієпископи (Майнца, Трира і Кельна),
король Богемії, Рейнський пфальцграф, герцог Саксонії і маркграф Бранденбурга.
Скликання цих зборів і роль керівника виборів короля належала архієпископу Майнца, що
віддавав свій голос обранцеві останнім.
Рішення приймалося більшістю голосів (або одностайно). До обумовлених в «Золотій
буллі» прав курфюрстів відносилося також обмеження (заборона) на розподіл територій
курфюршеств. їхні права визначали їхній стан вищим за стан інших ландграфів. Особливо
це стосувалося Богемії (Чеського королівства), король якої ставав тепер головним
світським курфюрстом.
=
Німеччина в XIV-XV ст.
Для Німеччини XIV-XV СТ. характерним було піднесення міського життя, подальший
розвиток ремесел (гірничої справи, ткацтва, книгодрукування) і торгівлі. Цьому сприяло
вигідне розташування країни — на перехресті міжнародних торгових шляхів. На початку
XIV ст. в Німеччині було близько 3500 міст.
Проте економічний розвиток значно гальмувався політичною роздробленістю країни, що
проявлялося у відсутності єдиної грошової системи, одиниць міри й ваги, у
запровадженні численних митних зборів тощо. На дорогах грабували банди збіднілих
рицарів, повсюдно панували неспокій, невпевненість у завтрашньому дні, страх за життя.
Не було також постійної столиці як центру управління та торгівлі, культури й освіти, що
свідчило про відставання імперії від інших держав Західної Європи. Слабкість
центральної влади, недосконалість адміністративних структур пояснювалися передовсім
залежністю німецького монарха від найвпливовіших князів (курфюрстів).
Від князівської вседозволеності найбільше потерпали міста. Сподіватися на підтримку з
боку королівської влади було марно. Тому для захисту власних інтересів міста
об’єднувалися в союзи: про Ганзейський союз ви вже знаєте, а в другій половині XIV ст.
виникли Рейнський і Швабський союзи.
Тим часом князі всіляко намагалися не допустити посилення імператорської влади,
обираючи на трон представників небагатих родів. У 1347 р. німецьким королем, а згодом
— імператором було проголошено чеського короля Карла IV Люксембурга (1347-1378).
Щоб узаконити систему й порядок обрання короля (імператора) колегією із семи
курфюрстів, він у 1356 р. видав «Золоту буллу».
Булла зберігала імператорський титул, але наділяла курфюрстів великими правами:
карбувати власну монету, стягувати мито, вершити суд, вести феодальні війни, що
урівнювало їх з імператором. Це сприяло збереженню феодальної роздробленості.
=
=
Закріплення політичної роздробленості Німеччини
У ХIII ст. Священна Римська імперія вступила у смугу кризи, а згодом і занепаду. У 1254
р. помер останній король із династії Штауфенів. Імперія припинила свої намагання
підкорити Італію і перестала бути суперницею римських пап: у ній розпочався період
міжцарів'я (1254-1273 pp.).
Німеччина розпалася на багато світських та церковних володінь, міст і окремих
рицарських володінь. З цього найбільше скористалися князі, які округлювали свої
володіння і зміцнювали владу. Після формального відновлення влада імператора була
настільки ослабленою, що він реально управляв лише своїми родовими володіннями.
Імперські князі ревно стежили за посиленням імператорської влади і прагнули обрати
імператором слабшого. У період міжцарів'я встановився порядок, коли імператора
обирали сім наймогутніших князів імперії, яких називали курфюрстами. На
імператорську корону претендували представники з родин Габсбургів і Люксембургів.
У середині XIV ст. політичний центр імперії перемістився в Чехію. Імператор Карл IV
(1346-1378 pp.) з династії Люксембургів був одночасно і королем Чехії. У своїй політиці
основну увагу він приділяв власним родовим володінням: перебудував Прагу, заснував
1346 р. Празький університет, проте у всьому спирався на німецьких переселенців, що
згодом призвело до гострого національного конфлікту в Чехії та гуситського руху. Карл
IV, розуміючи, що утримувати імперію під своєю владою він не зможе, вирішив закріпити
існуючий стан речей, за якого імперія лише об'єднувала окремі самостійні князівства,
міста та ін. Так, у 1356р. він оголосив Золоту буллу, що закріплювала роздробленість
Німеччини.
Булла підтверджувала порядок обрання німецького короля курфюрстами більшістю
голосів. Король після коронації папою римським ставав одночасно імператором. Булла
закріплювала привілеї князів на вищий суд, розроблення копалень, монети, збирання
золота. Дозволялося вести «законно оголошені» війни. Проте війни васалів проти
сюзерена було заборонено. Золота булла стала основою для законів імперії аж до її
ліквідації 1806 р. Від кінця XV ст. імперію почали називати Священною Римською
імперією германської нації.