63.Розвиток італійських міст в ХІУ-ХУ ст. Міста-держави та політична
боротьба в них. Повстання чомпі у Флоренції.
===
Міста-держави в Італії
У середні віки Італія не була єдиною державою. Тут нараховувалась значна кількість міст — політичних центрів та багато феодальних володінь — герцогств, графств, маркізатів та єпископств. Починаючи з IX ст. міста вступають у боротьбу з сеньйорами, відбираючи в них політичні права.
З кінця XI ст. утворюються самоврядні міські комуни. Вони керувалися виборними радами, які відали питаннями війни та миру, оподаткуванням, торгівлею, ремеслами. Перехід економічних та політичних важелів у руки міста-держави призводить до його посилення.
Розміри середньовічних міст були незначними. Як правило, в них проживало 1-5 тис. жителів. Навіть у XIV—XV ст. великими вважалися міста з 20-30 тис. жителів. Лише 7 міст мали населення від 80 до 100 тис. З них три знаходилися в Італії (Мілан, Венеція, Флоренція). Багато міст Північної та Середньої Італії — Венеція, Генуя, Сієна, Флоренція Лукка, Равенна, Болонья в ХІ-ХІІ ст. стали містами-державами. Наприклад, Мілан спочатку належав графу, потім архієпископу. Протягом усього XI ст. жителі цього міста вели боротьбу з сеньйорами. Наприкінці XI ст. місто набуло статусу комуни. На чолі його стала рада консулів з привілейованих громадян — представників купецько-феодальних верств.
На території Італії (300 тис. км2) в XI ст., нараховувалося 278 міст, які були єпископськими центрами (тобто більш-менш значними). У ХІ-ХІІ ст. у цих містах посилюється реміснича та торговельна діяльність. У Мілані та Флоренції виробляють тонкі сукна, в Луцці — шовкові тканини, Кремоні — лляні, Генуї та Венеції будують кораблі. Мілан стає центром виробництва зброї. Розвиток ремесла призводить до посилення товарного обміну.
Колегія консулів у містах була виконавчим органом, а законодавча-влада знаходилась у руках обраної обмеженою кількістю громадян міста Креденці — ради довірених осіб. Іноді скликалися і парламенто-збори всіх, хто мав виборчі права. Усі доходи комуни йшли на користь міста, що значно збільшувало його господарські можливості.
У містах Північної та Середньої Італії склалися у XIII-XIV ст. три основні форми політичного управління:
1) республіканська (наприклад, Флоренція), якою управляла сеньйорія з 9 осіб на чолі з гонфалоньєром («прапороносцем справедливості»). Головну роль в управлінні містом відігравали представники «жирного народу» (заможні). «Худий народ» був відсторонений від управління;
2) патриціанська (Венеція, Генуя) — тут заправляли олігархи — найбагатші купці. На чолі стояв дож, влада якого обмежувалася «Радою запрошених»;
3) монархічна (Мілан). Тут утвердилася як правляча фамілія Вісконті, яка отримала у 1395 р. герцогський титул.
Проте у XV ст. ситуація змінюється. У багатьох містах республіканська форма переходить у монархічну. Такий політичний лад дістав назву синьйорії або тиранії. Це було спричинено розширенням регіональних економічних зв'язків, ускладненням політичної структури, коли місто, маючи значну територію, вже не могло засобами комунального управління забезпечувати його нормальне функціонування. Встановленню сеньйорії сприяло також прагнення «жирних» відгородитися від народних повстань, послаблення середніх верств і безперервна політична боротьба між окремими багатими сім'ями.
До середини XV ст. сеньйорія утверджується у Флоренції, Мілані, Болоньї та інших містах. У Флоренції, наприклад, до влади приходить сім'я Медичі. Час правління Лоренцо Блиску чого Медичі (1469—1492 pp.) став «золотим віком» Флоренції.
===
Повстання чомпі у Флоренції.
Повстання чомпі у Флоренції