5.Письмові джерела з історії середньовічної Європи.
Середньовічні письмові джерела розпадаються на кілька видів: документальні матеріали юридичні пам'ятники оповідальні джерела фольклор, літературні твори та ін. Документальні і юридичні джерела, як правило, дають рясний матеріал по історії господарства, соціальних і правових відносин. Оповідальні джерела містять переважно дані для політичної історії.
Із усіх типів джерел документальний матеріал має найбільшу вірогідність. В оповідальних джерелах більшою мірою, ніж у документах і правових пам'ятниках, події отра-дружини крізь призму свідомості їх авторів. Тому джерелам цього типу властива суб'єктивність сприйняття, іноді свідоме умовчання про ті або інших фактах або навіть навмисне їхнє викривлення. Вже в V в. у германських народів, що поселилися на території колишньої Західної Римської імперії виникли писані закони; для початкової стадії становлення феодалізму вони є єдиними письмовими джерелами, що відбивають соціально-економічні отно-шения. Будучи по своєму призначенню судебниками, тобто переліком штрафів і інших покарань за різні злочини й провини, ці записи звичаєвого права дають багатий і надзвичайно коштовний матеріал для дослідження рівня продуктивних сил, форм власності, що починається соціальної диференціації, пережитків общинно-родового ладу, форм судового процесу і т.д. у період зародження феодального ладу.
Такі ж писані закони виникли потім у германських і кельтських народів Північної й Центральної Європи. Російською мовою більшість цих правових пам'ятників називають «правдами» за аналогією з назвою « Російської правди». Збірно їх називають звичайно «Варварські правди». Вони являють собою запис уже існуючих правових норм, що поступово виробилися в процесі розвитку суспільства. Текст «правд» звичайно дуже складний по своєму складу внаслідок пізніших нашарувань, вставок, численних редакцій ( тобто варіантів). До нас дійшли Вестготская, Бургундська, Салическая, Рипуарская, Алеманнская, Баварська, Саксонська, Фризская, Тюрингская й англосаксонські «правди». Запис звичаєвого права лангобардов називається «Едикт Ротари». Особливої уваги заслуговує «Салическая правда» (закон салических франків), у своїй найстаршій редакції початку VI в. найбільш близька до древнегерманским звичаям. Найважливішим джерелом для вивчення аграрного ладу Візантії VIII в. є «Землеробський закон», що представляє собою звід візантійсько-слов'янського звичаєвого права, по ряду своїх рис, що нагадує «правди» германських народів.
До нас дійшла лише мала частина реально існуючих документальних матеріалів раннього середньовіччя. Крім того, саме громадське життя того часу обмежувалося порівняно вузькою областю відносин, що вимагали офіційного закріплення в документах.